О Ф І Ц І Й Н И Й   В Е Б - С А Й Т

Відомості про реєстрацію інформаційного ресурсу

Головна сторінка Мапа сайту Дата: 23.04.2017
укр рус eng
Президент
України
Верховна
Рада України
Урядовий
портал
acrc.org.ua

Антикорупційний
портал
 : : Міжнародні стандарти : : Конвенції Ради Європи
05.04.2007  Версія для друку


Конвенції Ради Європи

Конвенції Ради Європи

 

Конвенція Ради Європи про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом 1990 р.

 

Конвенція Ради Європи ETS №141 про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом (Страсбурзька конвенція), прийнята 8 листопада 1990 р. у Страсбурзі (Франція), вступила в силу 1 вересня 1993 р. Згідно статті 36 Конвенція відкрита для підписання державами-членами Ради Європи та іншими державами, які брали участь у її розробці (Австралія, Канада та США). Крім того, відповідно до статті 37 після вступу Конвенції в силу Комітет Міністрів Ради Європи, після консультацій з державами-учасницями Конвенції, може запропонувати будь-якій державі, яка не є членом Ради Європи, приєднатися до Конвенції за умови, що відповідне рішення буде одностайно схвалене представниками Сторін у Комітеті. Учасниками Конвенції є 47 держав, включаючи Австралію.

Страсбурзька конвенція розвинула положення Віденської конвенції ООН 1988 р., поширивши їх дію на доходи, одержані у результаті будь-яких кримінальних злочинів, а не тільки від незаконного обігу наркотиків, та стала першою багатосторонньою угодою, присвяченою виключно проблемі боротьби з відмиванням злочинних доходів.

Страсбурзька конвенція направлена на вжиття державами кримінально-правових заходів боротьби з відмиванням коштів на національному рівні та на розвиток міжнародного співробітництва у проведенні розслідувань та судових розглядів з метою конфіскації знаряддя злочинів та доходів від них.

У структуру Конвенції входять:

Преамбула;

Розділ І. Використання термінів (стаття 1);

Розділ ІІ. Заходи, що вживаються на національному рівні (статті 2-6);

Розділ ІІІ. Міжнародне співробітництво (статті 7-35);

Розділ ІV. Заключні положення (статті 36-44).

У преамбулі Страсбурзької конвенції відмічається, що боротьба з небезпечними формами злочинності, які у все більшому ступені набувають міжнародного характеру, потребує використання ефективних та сучасних методів у міжнародному масштабі, один з яких полягає у позбавленні злочинців доходів, отриманих злочинним шляхом.

Стаття 1 Конвенції встановлює понятійний апарат, розкриваючи ряд термінів, включаючи базове визначення «основного правопорушення» (або «предикативного злочину»), що означає будь-який кримінальний злочин, в результаті якого були одержані доходи, які можуть стати об’єктом відмивання. При цьому доходи означають будь-яку економічну вигоду, отриману в результаті скоєння кримінального правопорушення, включаючи будь-яке майно.

У розділі ІІ Страсбурзької конвенції вирішується задача зближення підходів держав-учасниць до заходів боротьби з відмиванням коштів, який приймається на національному рівні, та уніфікації кримінально-правової оцінки правопорушень, пов’язаних з відмиванням коштів.

У якості таких заходів передбачається в першу чергу конфіскація злочинних доходів та майна, вартість якого відповідає цим доходам (пункт 1 статті 2).

Відповідно до статті 3 кожна Сторона повинна вжити законодавчих та інших необхідні заходи, які надають їй можливість ідентифікувати та розшукувати майно, що підлягає конфіскації відповідно до пункту 1 статті 2, та запобігає будь-яким операціям з таким майном, його передачу та розпорядження ним.

Згідно статті 4 з метою виконання дій, вказаних у статтях 2 та 3, судам або іншим компетентним органам кожної Сторони має бути надане право затребувати або накладати арешт на банківські, фінансові або комерційні документи. Не допускається відмова від виконання цих положень під приводом банківської таємниці. Сторони також зобов’язані розглядати питання про вжиття необхідних заходів, що дозволяють їм використовувати спеціальні прийоми розслідування, які полегшують ідентифікацію та розшук злочинних доходів, а також збір відповідних доказів, включаючи постанови про негласний контроль, спостереження, перехват повідомлень по мережі електрозв’язку, доступ до комп’ютерних систем і т.д.

У дусі слідування традиційному для Ради Європи принципу поваги прав людини стаття 5 зобов’язує учасників Конвенції вживати законодавчі та інші необхідні заходи для того, щоб заінтересувати сторони, щодо яких вживаються заходи, передбаченими статтями 2 та 3, мали ефективні засоби правового захисту своїх прав.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції кожна Сторона зобов’язана кваліфікувати у якості кримінального правопорушення відповідно до свого внутрішнього права, при наявності наміру:

-                            конверсії або передачі майна, якщо відомо, що це майно є доходом, одержаним злочинним шляхом, з метою приховати незаконне походження такого майна або допомогти будь-якій особі, яка замішана у скоєнні основного правопорушення, уникнути правових наслідків своїх діянь;

-                            приховування дійсної природи, походження, місцезнаходження, розміщення або руху майна або прав на нього, якщо відомо, що це майно представляє собою прибуток, отриманий злочинним шляхом;

та із врахуванням конституційних принципів та основних концепцій правових систем держав:

-                            придбання, володіння або використання майна, якщо на момент його одержання було відомо, що воно є доходом, добутий злочинним шляхом;

-                            участь або співучасть у будь-якому із правопорушень, визначених у даній статті, або у замаху на його скоєння, а також за допомогу, підбурювання, сприяння або консультування у зв’язку із скоєнням такого злочину.

Відповідно до пункту 2 з метою виконання або застосування пункту 1 даної статті:

-                            не має значення, чи потрапляє основний злочин під кримінальну юрисдикцію Сторони;

-                            може бути передбачено, що правопорушення, вказані у цьому пункті, не застосовуються до осіб, що скоїли основний злочин;

-                            знання, намір або мотив як елементи правопорушення, передбаченого у цьому пункті, можуть бути виведені із об’єктивних обставин.

Крім того, згідно пункту 3 статті 6 кожна Сторона може вжити заходів, щоб кваліфікувати у якості правопорушень, згідно її внутрішньому законодавству, усі або деякі дії, вказані у пункті 1 даної статті, у будь-якому із наступних випадків (або у всіх цих випадках), коли правопорушник:

-                            мав припустити, що майно є доходом, отриманим злочинним шляхом;

-                            діяв з метою отримання вигоди;

-                            діяв з метою сприяння продовженню злочинної діяльності.

Кожна Сторона мала можливість обмежити для себе коло основних правопорушень, заявив на момент підписання або видачі на зберігання свого документа про ратифікацію Конвенції, що пункт 1 статті 6 може бути застосований тільки до окремих категорій основних правопорушень.

Глава ІІІ Конвенції визначає загальні принципи та заходи у області міжнародного співробітництва (розділ І), регулює питання надання допомоги при проведенні розслідувань (розділ ІІ) та здійсненні попередніх заходів (розділ 3) та конфіскації (розділ 4), визначає підстави можливої відмови та відстрочення співробітництва (розділ 5), встановлює порядок вручення судових документів та визнання іноземних рішень (розділ 6), регулює процесуальні питання співробітництва (розділ 7). При цьому у даній главі мова йде про співробітництво між правоохоронними та судовими органами держав-учасниць.

 У якості базового принципу міжнародного співробітництва стосовно сфери регулювання Конвенції статтею 7 передбачається, що Сторони у максимально можливому ступені співпрацюють одна з одною у проведенні розслідувань  та судових розглядів з метою конфіскації знаряддя та доходів. З цією метою кожна Сторона вживає законодавчих та інших необхідні заходів, що дозволяють їй задовольняти прохання іншої Сторони:

- про конфіскацію конкретного майна, що являє собою доходи або знаряддя, а також про конфіскацію доходів, що вимагає заплатити грошову суму, яка відповідає вартості доходів;

- про допомогу у проведенні розслідувань та про вживання попередніх заходів, що мають на меті одну із вказаних вище форм конфіскації.

Відповідно до статті 8 Сторони беруть на себе зобов’язання в максимально можливому ступені надавати одна одній на запит допомогу у визначенні та виявленні знарядь, доходів та іншого майна, яке підлягає конфіскації. Ця дорога включає заходи з надання та пошуку інформації, що стосується існування, місцезнаходження або руху, характеру, юридичного статусу та вартості згаданого майна.

Крім того, стаття 10 передбачає можливість передачі інформації про знаряддя та доходи без попереднього запиту іншої Сторони, що суттєво сприяє розвитку оперативного обміну інформацією між компетентними органами різних країн.

Згідно статті 11 Сторона вживає на прохання іншої Сторони, яка порушила кримінальний розгляд з метою конфіскації, необхідні попередні заходи, такі, як замороження або арешт майна, для запобігання будь-яких операцій, передачі або розпорядження майном, яке згодом може стати об’єктом запиту про конфіскацію або його адекватною заміною.

Стаття 13, що визначає порядок виконання обов’язків по здійсненню конфіскації, передбачає, що Сторона, яка отримала від іншої Сторони запит про конфіскацію знаряддя або доходів, що знаходяться на її території:

-                            виконує постанову про конфіскацію, винесену судом запитуючої Сторони відносно цих знарядь або доходів; або

-                            передає запит своїм компетентним органам, щоб вони винесли постанову про конфіскацію, та, якщо така постанова винесена, виконує його.

Процедури отримання дозволу на конфіскацію та здійснення конфіскації визначаються законодавством запитуваної Сторони (стаття 14), яка розпоряджається будь-яким конфіскованим нею майном згідно своєму внутрішньому законодавству, якщо тільки відповідні Сторони не домовляться про інше (стаття 15).

Статтею 18 передбачені наступні загальні основи для відмови у співробітництві:

-                            запит суперечить основним юридичним принципам запитуваної Сторони;

-                            виконання запиту може нанести шкоду суверенітету, безпеці, громадському порядку або іншим суттєвим інтересам запитуваної Сторони;

-                            запитувана Сторона вважає, що справа, у зв’язку з якою зроблений запит, не є досить важливою для того, щоб виправдати вживання запитуваного заходу;

-                            правопорушення, у зв’язку з яким зроблено запит, є політичним та податковим правопорушенням;

-                            запитувана Сторона вважає, що запитуваний захід суперечить принципу non bis in idem   (не повинно бути двох висловлень за одну повинність);

-                            правопорушення, у зв’язку з яким зроблено запит, не вважалося б правопорушенням із законодавства запитуваної Сторони, якщо б воно було скоєне на її території. Однак до співробітництва у проведенні розслідувань це підстава для відмови застосовна тільки в частині  примусових заходів.

У співробітництві у проведенні розслідувань, якщо запитувана допомога включає примусові заходи, і в вживанні попередніх заходів із забезпечення конфіскації також може бути відмовлено:

- якщо по законодавству запитуваної Сторони запитувані заходи не можуть бути вжиті з метою розслідування або розгляду з аналогічної справи;

- якщо запитувані заходи не допускаються законодавством запитуваної Сторони або якщо запит не санкціонований суддею або іншим судовим органом, включаючи прокуратуру.

Крім того, при співробітництві у здійсненні конфіскації може бути відмовлено, якщо:

-                            законодавство запитуваної Сторони не передбачає конфіскацію у зв’язку з аналогічними правопорушеннями;

-                            воно суперечило б принципам внутрішнього законодавства запитуваної Сторони у тому, що стосується меж конфіскації;

-                            за законодавством запитуваної Сторони постанова про конфіскацію не може бути винесена або виконана з причини строку давності;

-                            запит не пов’язаний із раніше винесеним вироком або іншим судовим рішенням, на основі  якого була винесена постанова або надісланий запит про конфіскацію;

-                            постанова про конфіскацію не підлягає виконанню у запитуваній стороні або є предметом оскарження;

-                            запит пов’язаний з постановою про конфіскацію, винесеною на основі рішення, у ході розгляду по якому, на думку запитуваної Сторони, не були дотримані мінімальні права на захист.

 

Відповідно до статті 23 Сторони назначають центральний орган або, якщо це необхідно, органи, які відповідають за напрямок запитів та відповідей на них, виконання таких запитів або їх передачу органам, що володіють необхідною компетенцією для їх виконання.

Конвенція передбачає можливість встановлення обмежень на використання інформації, що передається. Так, згідно статті 32 запитувана Сторона може поставити умовою виконання запиту виконання вимоги про те, щоб отримана інформація або докази не використовувались або не передавались без її попередньої згоди органами запитуваної Сторони для розслідування або розгляду крім тих, про які йдеться у запиті.

Крім того, відповідно до статті 33 запитуюча Сторона може вимагати від запитуваної Сторони, щоб вона тримала у таємниці факти та зміст запиту та розкривала їх тільки у тому разі, коли необхідне виконання запиту. Якщо запитувана Сторона не може виконати вимогу конфіденційності, вона оперативно повідомляє про це запитуваній Стороні. У свою чергу запитувана Сторона, якщо її про це не просять і якщо це суперечить основним принципам її внутрішнього законодавства, зберігає у таємниці будь-які докази та інформацію, що надає запитувана Сторона, розкриваючи їх лише у тому разі, коли це необхідно для розслідувань або розглядів,  вказаних у запиті. Аналогічні вимоги конфіденційності розповсюджуються на інформацію, отриману Сторонами відповідно до статті 10 Конвенції, тобто без попереднього запиту.

 

 

Конвенція Ради Європи про відмивання, виявлення, вилучення та конфіскацію доходів від злочинної діяльності та фінансування тероризму 2005 р.

 

Конвенція Ради Європи про відмивання, виявлення, вилучення та конфіскацію доходів від злочинної діяльності та фінансування тероризму була прийнята  на міністерській конференції Ради Європи 16 травня 2005 р. у Варшаві (Польща).

Фактично Варшавська конвенція є суттєво допрацьованою та удосконаленою редакцією Страсбурзької конвенції Ради Європи 1990 р., з дати прийняття якої відбулись значні зміни у методах відмивання доходів та заходах боротьби з цим видом злочинної діяльності.

Відповідно до сучасної концепції комплексного підходу до протидії відмиванню доходів та фінансуванню тероризму перед розробниками нової конвенції була поставлена задача доповнити передбачені Страсбурзькою конвенцією кримінально-правові заходи боротьби з відмиванням коштів превентивними аспектами, включаючи відповідне регулювання діяльності фінансових посередників та підрозділів фінансової розвідки, а також включити у сферу їх діяльності фінансування тероризму.

При цьому враховувалось, що діючими міжнародними конвенціями превентивні заходи ПВД/ФТ були врегульовані лише у самому загальному вигляді та що був відсутній який-небудь обов’язковий міжнародно-правовий акт, що покривав питання запобігання як відмиванню коштів так і фінансуванню тероризму.

На початку роботи з перегляду Страсбурзької конвенції передбачалось підготувати за її результатами проект протоколу до Конвенції. Однак, враховуючи масштаб запропонованих змін та доповнень, було визнано доцільним викласти їх у вигляді самостійної Конвенції.

Структура Варшавської конвенції в основному відповідає структурі Конвенції 1990 р., при цьому в текст включені нові глави: «Фінансування тероризму», «Співробітництво між ПФР» та «Механізм моніторингу та вирішення суперечок», а загальна кількість статей збільшилась з 44 до 56:

Глава І. Використання термінів (стаття 1).

Глава ІІ. Фінансування тероризму (стаття 2).

Глава IIІ. Заходи, що вживаються на національному рівні (статті 3-14).

Глава ІV. Міжнародне співробітництво (статті 15-45).

Глава V. Співробітництво між ПФР (статті 46-47).

Глава VІ. Механізм моніторингу та вирішення суперечок (стаття 48).

Глава VIІ. Заключні положення (статті 49-56).

У преамбулі Варшавської конвенції знаходяться посилання на Конвенцію Ради Європи 1990 р., а також Резолюцію Ради Європи ООН 1373 (2001) та Міжнародну конвенцію про боротьбу з фінансуванням тероризму 1999 р.

У статті 1 додатково до понять «доходи», «майно», «знаряддя», «конфіскація» та «основний злочин» розкривається термін «підрозділ фінансової розвідки» («ПФР») у повній відповідності з визначенням, прийнятим Групою «Егмонт»: центральний національний орган, відповідальний за отримання (та, якщо дозволено, запит), аналіз та подальшу передачу компетентним органам інформації, що розкривається,

і) яка стосується доходів, що, як підозрюється, є результатом злочинної діяльності, та потенційного фінансування тероризму або

іі) яка вимагається національним законодавством або нормативними актами з метою боротьби з відмиванням коштів та фінансуванням тероризму.

Понятійний апарат Конвенції також доповнено визначеннями «арешт» («замороження», «призупинення операцій») або «вилучення», відповідними положеннями Палермської та Меридської конвенцій ООН, та терміном «фінансування тероризму», під яким розуміються дії, описані у статті 2 Міжнародної конвенції про боротьбу з фінансуванням тероризму.

Відповідно до статті 2 Варшавської конвенції кожна Сторона вживає законодавчих та інших необхідних заходів з метою застосування положень даної Конвенції до фінансування тероризму, зокрема, гарантує можливість розшукувати, відслідковувати, ідентифікувати, заморожувати, вилучати та конфісковувати майно законного або незаконного походження, яке будь-яким способом, повністю або частково, використовується або призначається для використання з метою фінансування тероризму, а також доходи від цього злочину, та забезпечувати максимально широке співробітництво з цією метою.

Розділ 1 глави ІІІ присвячений заходам, що вживаються на національному рівні, включаючи конфіскаційні заходи (стаття 3), заходи з розслідування та прелимінарні заходи (стаття 4), замороження, вилучення та конфіскацію (стаття 5), керування замороженим або вилученим майном (стаття 6), спеціальні повноваження та прийоми розслідування (стаття 7), засоби правового захисту (стаття 8), криміналізацію відмивання коштів (стаття 9), відповідальність юридичних осіб (стаття 10) та попередні рішення з відповідних злочинів (стаття 11).

Відповідно до пункту 1 статті 3 підтверджується обов’язок кожної Сторони вжити законодавчих та інших необхідних заходів, що надають їй можливість конфіскувати засоби та доходи від злочинів та майно, вартість якого відповідає цим доходам. У якості новели вказані заходи розповсюджуються також на легалізоване майно, що забезпечує більшу гнучкість в імплементації даного положення.

Конвенція 1990 р. передбачала для кожної Сторони можливість вживати вказані вище конфіскаційні заходи тільки щодо певних правопорушень або категорій правопорушень. У Варшавській конвенції така можливість суттєво обмежується:  із   сфери вживання конфіскаційних заходів неможна виключати відмивання коштів, а також категорії злочинів, перелік яких міститься в додатку 1к даної Конвенції. Вказаний перелік повністю відповідає переліку «встановлених категорій злочинів», який міститься у Словнику до Сорока рекомендацій ФАТФ 2003 р.

Із врахуванням обов’язкового включення вказаних категорій злочинів кожна Сторона може заявити, що пункт 1 статті 3 застосовується тільки:

-                            до злочинів, що караються позбавленням волі на максимальний строк більше 1 року. Разом з тим кожна Сторона може зробити заяву про застосування даного положення відносно доходів, отриманих від скоєння податкових злочинів; та/або

-                            щодо переліку окремих злочинів.

Пункт 4 цієї статті вводить нову вимогу, згідно якої кожна Сторона повинна вжити законодавчих та інших необхідних заходів, для того щоб засуджений за серйозний злочин або злочини, визначені внутрішнім законодавством, був зобов’язаний продемонструвати джерело походження передбачуваних доходів або іншого майна, які підлягають конфіскації. При цьому обумовлюється, що дана вимога виконується таким чином, яким воно не суперечить  принципам внутрішнього законодавства.

Слід також відмітити, що дане положення відноситься до процедур конфіскації та не повинне інтерпретуватись як обов’язок введення переносу на підозрюваного тягаря доведення своєї невинності у рамках кримінального процесу.

 Згідно статті 5 кожна Сторона повинна вжити законодавчих та інших необхідних заходів, які гарантують, що заходи із замороження, вилучення та конфіскації розповсюджуються на:

-                            майно, в яке переведені або конвертовані злочинні доходи;

-                            майно, отримане із законних джерел, якщо доходи змішані повністю або частково з таким майном у розмірі, що не перевищує вартість змішаних доходів;

-                            прибуток або іншу вигоду, отримані від доходів, від майна, в які злочинні доходи були переведені або конвертовані, або від майна, з яким злочинні доходи були змішані, у розмірі, що не перевищує вартість змішаних доходів.

У доповнення до спеціальних повноважень та прийомів розслідування, передбачених Конвенцією 1990 р., стаття 7 Варшавської конвенції пропонує кожній Стороні вжити законодавчих та інших необхідних заходів для того, щоб:

- визначати, чи є фізична або юридична особа власником або бенефіціарним власником одного або більше рахунків у будь-якому банку на її території, та отримувати усі дані про виявлені рахунки;

- отримувати докладну інформацію про певні банківські рахунки та банківські операції, які здійснювались протягом визначеного періоду через один або декілька визначених рахунки, включаючи деталі про рахунки відправників та одержувачів;

- здійснювати протягом визначеного часу моніторинг банківських операцій, що здійснюються через один або декілька визначених рахунків;

- забезпечити, щоб банки не повідомляли зацікавленим клієнтам або іншим третім особам про те, що інформація була запитана або отримана відповідно до пунктів «а», «b» або «с», або про те, що ведеться розслідування.

У базовій статті 9, присвяченій криміналізації відмивання коштів, пункти 1 та 2 повністю відтворюють відповідні положення Конвенції 1990 р., згідно яких:

1. Кожна сторона повинна вжити законодавчих та інших необхідних заходів з метою кваліфікувати у якості кримінального правопорушення відповідно до свого внутрішнього права при наявності наміру:

а) конверсію або передачу майна, якщо відомо, що це майно є доходом, отриманим злочинним шляхом, з метою приховати незаконне походження такого майна або допомогти будь-якій особі, яка замішана у скоєнні основного правопорушення, уникнути правових наслідків своїх діянь;

б) приховання дійсної природи, походження, місцезнаходження, розміщення або руху майна або прав на нього, якщо відомо, що майно є доходом, отриманим злочинним шляхом;

та з урахуванням конституційних принципів та основних концепцій правових систем держав:

с) придбання, володіння або використання майна, якщо на момент його отримання було відомо, що воно є доходом, отриманим злочинним шляхом;

d) участь або співучасть у будь-якому із правопорушень, визначених у даній статті, або у замаху на його скоєння, а також за допомогу, підбурювання, сприяння або консультування у зв’язку із скоєнням такого злочину.

2. З метою виконання або використання пункту 1 даної статті:

а) не має значення, чи потрапляє основний злочин під кримінальну юрисдикцію Сторони;

b) можливо передбачено, що правопорушення, вказані у цьому пункті, не застосовуються до осіб, які скоїли основний злочин;

с) знання, намір або мотив як елементи правопорушення, передбаченого у цьому пункті, можуть бути виведені із об’єктивних обставин.

Відповідно до частково зміненого пункту 3, який відноситься до суб’єктивного складу злочину та не є обов’язковим, кожна Сторона може вжити заходів, щоб кваліфікувати у якості правопорушень, згідно її внутрішнього законодавства, усі або деякі дії, вказані у пункті 1 даної статті, у будь-якому або у обох із наступних випадків, коли правопорушник:

а) підозрював, що майно є доходом, отриманим злочинним шляхом;

b) повинен був передбачити, що майно є доходом, отриманим злочинним шляхом.

Підпункт «а» пункту 3 даної статті є новелою та допускає зниження ступеню обізнаності обвинуваченого про злочинне походження доходів (від знання до підозри), а підпункт «b» збережений у редакції Конвенції 1990 р. та передбачає можливість криміналізації необережної провини у формі недбалості.

Щодо передбаченої Конвенцією 1990 р. можливості кожної Сторони заявити про криміналізацію відмивання доходів тільки від визначених злочинів, розробники нової Конвенції врахували Рекомендацію FATF у редакції 2003 р., згідно якої до складу основних (предикатних) злочинів слід як мінімум включити злочини, що входять до кожної із встановлених категорій злочинів. Відповідно, пункт 4 статті 9 Варшавської конвенції передбачає, що пункт 1 даної статті застосовується до категорій основних злочинів, перерахованих у додатку 1 до даної Конвенції. При дотриманні цієї умови кожна держава або Європейське Співтовариство може у момент підписання або ратифікації Конвенції заявити, що пункт 1 статті 9 застосовується:

-                            тільки якщо основний злочин карається позбавленням волі на максимальний строк більше 1 року або у залежності від правової системи на мінімальний строк більше 6 місяців; та/або

-                            тільки до переліку певних основних злочинів; та/або

-                            до категорії серйозних злочинів по національному законодавству Сторони.

Пункт 5 статті 9 націлений на вирішення серйозної практичної проблеми, яка існує у деяких країнах: передбачуваної необхідності осуду за основний злочин як основу для кримінального переслідування за відмивання відповідних доходів. Згідо з цим пунктом кожна Сторона повинна забезпечити, щоб попереднє або одночасне засудження за основний злочин не було попередньою умовою для засудження за відмивання коштів. Впровадження даного положення у національні законодавства повинно полегшити кримінальне переслідування осіб, які спеціалізуються на відмиванні доходів від чужих злочинів.

З тією ж метою пункт 6 передбачає, що кожна Сторона забезпечує, щоб засудження за відмивання коштів відповідно до статті 9 було можливе, якщо доведено, що джерелом походження майна, про яке йде мова у пункті 1 цієї статті, є основний злочин, без необхідності встановлення, який саме злочин. Мається на увазі, що при наявності доказів злочинного походження майна обвинувачу у процесі по справі про його відмивання не знадобиться доводити усі фактичні обставини конкретного попереднього злочину.

Згідно пункту 7 статті 9 кожна Сторона забезпечує, щоб попередні злочини, що відносяться до відмивання коштів, включали в себе дію, скоєну в іншій державі, яка є злочином у цій державі та яка була б попереднім злочином, якби він був скоєний на її території. Кожна Сторона може передбачити у якості єдиної (достатньої) умови, щоб така дія представляла собою попередній злочин, якщо б він був скоєний на її території. Дане положення також запозичене із 1-ї рекомендації FATF 2003 р.

 Стаття 10 стосується питань відповідності юридичних осіб, які можуть бути задіяні у скоєнні злочинів, пов’язаних з відмиванням коштів та фінансуванням тероризму.

Як показує міжнародний досвід, далеко не завжди можуть бути виявлені конкретні фізичні особи, які підлягають притягненню до кримінальної відповідальності за такі злочини. Разом з тим за відсутності адекватних санкцій відносно юридичних осіб їх злочинна діяльність найчастіше може продовжуватись навіть після арешту деяких окремих керівних осіб.

На відмінність від відповідних положень Палермської та Меридської конвенцій у пункті 1 статті 10 не передбачається встановлення конкретних видів відповідальності для юридичних осіб, але вказується, що вони повинні притягуватись до відповідальності за кримінальні злочини, пов’язані з відмиванням коштів (та фінансуванням тероризму – згідно статті 2), скоєні у їх інтересах будь-якою фізичною особою, яка діє самостійно або у якості органу юридичної особи та займає у цій юридичній особі керівну посаду, а також за участь таких фізичних осіб у якості співучасників або підбурювачів у вказаних злочинах.

Крім того, пунктом 2 статті 10 передбачається притягнення юридичної особи до відповідальності у разі, коли недолік нагляду або контролю зі сторони вказаного у пункті 1 фізичної особи зробили можливим скоєння вказаних злочинів в інтересах цієї юридичної особи.

Згідно пункту 3 статті 10 відповідальність юридичної особи не повинна виключати кримінального переслідування фізичних осіб, які є виконавцями, підбурювачами або співучасниками вказаних злочинів.

Пункт 4 статті 10 повторює відповідні положення статей 10 та 26 відповідно Палермської та Меридської конвенцій відносно необхідності накладення на юридичних осіб, які притягуються до відповідальності, ефективних, відповідних та стримуючих кримінальних та некримінальних санкцій, включаючи грошові санкції.

Новий розділ 2 глави ІІІ Конвенції присвячений підрозділам фінансової розвідки (ПФР) та попереджувальним заходам.

Відповідно до статті 12 кожна Сторона вживає необхідних заходів для створення ПФР та забезпечення йому оперативного доступу до фінансової, адміністративної та правоохоронної інформації, яка потрібна для належного виконання його функцій, включаючи аналіз повідомлень про підозрілі операції.

Відповідно до пункту 1 статті 13 кожна Сторона повинна вжити законодавчих та інших необхідних заходів для створення всеосяжного національного режиму регулювання та нагляду або контролю з метою запобігання відмиванню коштів, беручи до уваги відповідні міжнародні стандарти, включаючи, зокрема Рекомендації FATF.

У якості таких заходів у пункті 2 статті 13 вказується необхідність:

- вимагати від юридичних та фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність, що може використовуватись з метою відмивання коштів:

*        ідентифікувати та перевіряти, якщо можливо, кінцевого бенефіціара-власника та проводити на постійній основі належну перевірку ділових відносин, застосовуючи підхід, заснований на врахуванні ризиків;

*        направляти повідомлення про підозрілі операції за умови збереження конфіденційності;

*        вживати такі додаткові заходи, як збереження даних про ідентифікацію клієнтів та операції, навчання персоналу, встановлення внутрішніх правил та процедур із врахуванням масштабу та характеру підприємницької діяльності;

 - заборонити особам, зазначеним у підпункті «а», розкривати факт передачі повідомлення про підозрілу операцію або пов’язану з ним інформації або ініціювати відповідне розслідування;

- забезпечити, щоб особи, зазначені у підпункті «а», підлягали ефективному контролю та, якщо можливо, нагляду, з метою гарантувати дотримання ними відповідних вимог.

Одночасно кожна Сторона вживає необхідні заходи для виявлення випадків фізичного переміщення через кордон значних сум готівкових коштів та відповідних оборотних інструментів на пред’явника (пункт 3 статті 13).

У статті 14 вперше передбачається такий серйозний попереджувальний захід, як призупинення підозрілої операції. Відповідно до вказаної статті кожна Сторона вживає законодавчих та інших необхідних заходів, що дозволяють ПФР або іншим компетентним органам вживати термінові дії із призупинення підозрілих операцій, щоб проаналізувати цю операцію та перевірити обґрунтованість підозри. Вжиття такого заходу може бути обмежене тими випадками, коли надаються повідомлення про підозрілі операції.

До глови IV, присвяченої міжнародному співробітництву, включені нові статті, що регулюють взаємне виконання запитів про надання інформації щодо банківських рахунків (стаття 17) та банківських операцій (стаття 18), а також про моніторинг банківських операцій (стаття 19).

Сторони можуть розповсюдити положення вказаних статей на рахунки у небанківських фінансових установах.

Статті 21 та 22 регулюють вжиття по запиту іншої Сторони заходів із забезпечення конфіскації, включаючи замороження та вилучення (арешт) відповідного майна, а статті 23-27 – міжнародне співробітництво при здійсненні самої конфіскації.

Стаття 25 про розпорядження конфіскованим майном доповнена положеннями, згідно яких Сторони на запит іншої Сторони у приорітетному порядку розглядають можливість повернення конфіскованого майна запитуючій Стороні з тим, щоб виплатити компенсацію потерпілим або повернути таке майно законним власникам.

Щодо інших питань взаємної правової допомоги в основному залишені в силі відповідні положення Конвенції 1990 р.

Нова глава V Варшавської конвенції регулює питання співробітництва між ПФР: стаття 46 присвячена інформаційній взаємодії між ПФР, а стаття 47 – призупиненню підозрілих операцій на запит іноземного ПФР.

Стаття 46 в основному побудована на принципах обміну інформацією між ПФР та актами, прийнятими Групою «Егмонт», включаючи загальні основи та умови співпраці (пункти 1, 2, 4, 5), а також обмеження на використання та конфіденційність інформації (пункти 6-11).

Важливе значення має пункт 3 статті 46, згідно якого кожна Сторона повинна забезпечити, щоб виконання функцій ПФР не залежало від їх внутрішнього статусу, тобто незалежно від того, чи є вони адміністративними, правоохоронними або судовими органами.

Відповідно до статті 47 кожна Сторона вживає законодавчих та інших необхідних заходів, щоб дозволити ПФР ініціювати призупинення операцій на запит іноземного ПФР.

Відповідно до статті 48 Варшавської конвенції Ради Європи моніторинг за належним виконанням Сторонами положень даної Конвенції здійснюється Конференцією Сторін (КС). Вказана функція повинна виконуватись КС шляхом використання публічних звітів Комітету «MONEYVАL» та FATF по оцінці заходів ПВД/ФТ у відповідних країнах, а також періодичними анкетами самооцінки. Процедура моніторингу повинна стосуватись тільки тих положень конвенції, які не входять до інших відповідних міжнародних стандартів та не є предметом взаємних оцінок, що проводить FATF або «MONEYVАL».

У разі необхідності отримання додаткової інформації КС повинна зв’язуватись з відповідною Стороною, дотримуючись механізмів та процедур «MONEYVАL». На основі аналізу отриманого від Сторони звіту КС повинна вирішити питання про необхідність проведення більш глибокої оцінки позицій даної Сторони. Проведення такої оцінки може включати направлення до цієї країни оціночної місії.

Зазаначені положення Варшавської конвенції засновані на досвіді FATF, виконання рекомендацій якої досить ефективно забезпечується в рамках прийнятих у FATF та регіональних групах за типом FATF процедур самооцінки та взаємної оцінки.

 


Гаряча лінія
Форми подання інформації
Перелік терористів
Перелік ризикованих країн
ЗМІ про Держфінмоніторинг

02.03.2017
НАЦІОНАЛЬНЕ АГЕНСТВО З ПИТАНЬ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ


Переможці на зайняття посад державної служби категорії «А» за 28.02.2017 року

28.02.2017
Детектор медіа


Моніторинги відкритості сайтів у 2016 році: підсумки

21.02.2017
Українська правда


Оточення Януковича хотіло зняти 100 мільйонів – слідство

11.01.2017
Урядовий портал


Ігор Черкаський: Українська система протидії відмиванню доходів удосконалюється з урахуванням міжнародних зобов'язань України

03.01.2017
Національна поліція


Поліція повідомила про підозру двом керівникам банку за розтрату 80 мільйонів гривень

Лист Адміністратору Архів подій RSS