О Ф І Ц І Й Н И Й   В Е Б - С А Й Т

Відомості про реєстрацію інформаційного ресурсу

Головна сторінка Мапа сайту Дата: 10.12.2018
укр рус eng
Президент
України
Верховна
Рада України
Урядовий
портал
 : : Міжнародне співробітництво : : Європейська інтеграція
07.04.2006  Версія для друку


ПРЕЗИДЕНТ УКРАЇНИ

ПРЕЗИДЕНТ УКРАЇНИ 

СХВАЛЕНО
Указом Президента України
від 14 вересня 2000 року N 1072/2000 


ПРОГРАМА
інтеграції України до Європейського Союзу

Передмова

Пріоритетність співробітництва України з Європейським Союзом (ЄС) та його окремими державами-членами пов'язана з тим, що це угруповання буде визначати напрями економічного прогресу та політичну стабільність в регіоні у довгостроковій перспективі.

Ця Програма інтеграції України до Європейського Союзу (далі - Програма) повинна стати головним інструментом загальної стратегії на шляху наближення України до ЄС за всім спектром співробітництва - політичним, соціальним, фінансовим, економічним, торговельним, науковим, освітнім, культурним тощо. Інші програми та плани політичного, соціально-економічного спрямування, що розробляються або підлягають розробленню органами виконавчої влади, повинні грунтуватися на цілях цієї Програми.

На сьогодні вже створено політико-правові та організаційні передумови для реалізації Програми:

укладено Угоду про партнерство і співробітництво між Україною і Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами (далі - УПС), якою передбачено утворення таких органів: Рада з питань співробітництва між Україною та Європейськими Співтовариствами (Європейським Союзом) та Комітет з питань співробітництва між Україною та Європейськими Співтовариствами (Європейським Союзом), Комітет з парламентського співробітництва між Україною та Європейськими Співтовариствами (Європейським Союзом);

розроблено спільну робочу програму імплементації УПС, яка щороку переглядається на підставі даних спільного моніторингу України та ЄС щодо прогресу у її виконанні;

засновано політичні діалоги:

на найвищому рівні - щорічні саміти Україна - ЄС;

на рівні міністрів та підрозділів міністерств закордонних справ Україна - ЄС, а також діалог Україна - Трійка ЄС;

на галузевому рівні структур та рівнях, що відповідають за реалізацію УПС та європейську інтеграцію;

у рамках міжнародних, загальноєвропейських та регіональних інституцій;

за затвердженими планами триває робота галузевих підкомітетів Комітету з питань співробітництва між Україною та ЄС;

розроблено Програму технічної допомоги ЄС Україні;

налагоджено співробітництво на двосторонній основі Україна - держави - члени ЄС.

Шляхи та темпи реалізації окремих пріоритетів та Програми в цілому будуть визначатись прогресом у проведенні економічних реформ, що є головною умовою успішної адаптації Україною в достатніх обсягах правових та нормативних стандартів ЄС - Acquis communautaire.

Структуру цієї Програми визначено з урахуванням досвіду країн - кандидатів на вступ до ЄС, а також галузевих програм інтеграції України до ЄС. У Програмі охоплено практично всі сфери суспільного життя держави з метою досягнення критеріїв, що випливають з цілей валютного, економічного та політичного союзу держав - членів ЄС і сформульовані Радою ЄС в червні 1993 р. у м. Копенгагені (далі - копенгагенські критерії).

Програма містить 140 розділів, кожний з яких має такі частини:

Поточна ситуація (характеризується поточний рівень готовності України виконати відповідні зобов'язання у конкретній сфері для досягнення головної мети - набуття членства в ЄС. Визначається поточний ступінь відповідності нормативно-правових документів України базовим нормам ЄС);

Короткострокові (2000 - 2001 роки), середньострокові (2002 - 2003 роки) та довгострокові (2004 - 2007 роки) пріоритети (сформульовано верхній рівень цілей, яких слід досягти у відповідний термін; крім конкретних організаційних заходів щодо реформування окремих сфер суспільного життя країни, визначено найважливіші напрями адаптації законодавства України до законодавства ЄС);

Інституційні потреби, фінансові потреби (дано оцінку ресурсів, необхідних для реалізації визначених пріоритетів).

Крім того, у підрозділі 19.3 наведена загальна оцінка фінансових та інституційних потреб для реалізації Програми в цілому. У зв'язку з відсутністю нормативних методів проведення такої оцінки її необхідно розглядати лише як орієнтовну для подальшого опрацювання питання щодо фінансування інтеграційних заходів.

У додатках до Програми подано довідковий матеріал за основними показниками економічного розвитку України та їх динамікою, а також поточним станом співробітництва окремих областей України з державами - членами ЄС.

Механізм реалізації Програми визначено у розділі II Стратегії інтеграції України до Європейського Союзу, затвердженої Указом Президента України від 11 червня 1998 року N 615, де передбачено із створенням Програми щороку розробляти План дій по реалізації стратегічного курсу України на інтеграцію до ЄС.

Базова система пріоритетів Програми дасть змогу щороку визначати взаємоузгоджений комплекс конкретних заходів у рамках зазначеного Плану дій.

Передбачається, що Українською частиною Ради з питань співробітництва між Україною та Європейськими Співтовариствами (Європейським Союзом) та Українською частиною Комітету з питань співробітництва між Україною та Європейськими Співтовариствами (Європейським Союзом), Міністерством економіки України, Міністерством закордонних справ України, Міністерством юстиції України та Міжвідомчою координаційною радою з адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу буде організовано систематичний моніторинг виконання щорічних планів дій з тим, щоб простежувати прогрес реалізації Програми та вносити необхідні корективи для забезпечення інтеграційних процесів. Разом з тим це не виключає можливість оперативного планування та реалізації інших заходів, які не суперечать цілям Програми, але не передбачені щорічним планом дій.

Починаючи з 1998 року, Комітетом з питань співробітництва між Україною та ЄС в Україні набуто певний досвід щодо моніторингу інтеграційних заходів. Із набуттям Програмою чинності він мав би бути вдосконалений з тим, щоб краще відповідати її головній меті.

Розділ 1. КРИТЕРІЇ ЧЛЕНСТВА В ЄС

Поточна ситуація

Створення умов для набуття Україною членства в ЄС означає, насамперед, необхідність проведення відповідних реформ на основі реалізації УПС з поступовим досягненням відповідності копенгагенським критеріям.

Головні напрями досягнення відповідності копенгагенським критеріям

1. Демократія та верховенство права. Це, зокрема, розвиток судової системи і відповідної галузі законодавства (судовий кодекс, закон про статус суддів, кримінальний кодекс та інше). Йдеться також про нормативну базу щодо здійснення прокурорського нагляду, управління судами, програми підготовки суддів і підвищення їх кваліфікації. Повинна бути достатньо розвинутою і відповідна матеріально-технічна інфраструктура (приміщення судів, пенітенціарна система, спеціалізовані інформаційні системи і бази даних).

2. Права людини і захист національних меншин. Насамперед це закони про громадянство, статус державної мови і її викладання, міграційна політика і відповідні інституції, приєднання країни - кандидата до основоположних міжнародних конвенцій у зазначеній галузі.

3. Економічна політика. В основному йдеться про практичне досягнення мети у трьох таких напрямках:

обмеження макроекономічних ризиків, пов'язаних із зростанням сукупного попиту та дефіцитом зовнішніх поточних рахунків;

підвищення рівня продуктивності виробництва та розширення бази економічного зростання;

прискорення процесу підготовки країни - кандидата до приєднання до ЄС.

4. Здатність виконувати зобов'язання, що випливають із членства в ЄС. Передбачається робота в таких основних напрямах:

внутрішній ринок;

економічні та бюджетні питання;

політика розвитку галузей;

економічна та соціальна взаємодоповнюваність;

якість життя та охорона навколишнього середовища;

інновації;

юстиція та внутрішні справи;

зовнішня політика.

Кожен з цих напрямів охоплює у свою чергу значну кількість конкретних заходів, які мають забезпечити повноцінне виконання Україною зобов'язань, пов'язаних з її членством в ЄС. Наприклад, напрям розвитку внутрішнього ринку охоплює заходи, пов'язані з удосконаленням державних закупівель, охорони інтелектуальної та промислової власності, законодавства з питань заснування компаній, бухгалтерського обліку та аудиту, а також системи ліцензування, стандартизації, оцінки відповідності, метрології та акредитації. Здійснюється робота, пов'язана із веденням спостереження за ринком та безпекою виробів, вільним обігом та безпекою промислових виробів. У своїй сукупності такі заходи повинні забезпечити вільний обіг товарів, послуг, капіталів та робочої сили, як це передбачено основними документами щодо заснування Європейського Союзу і, зокрема, в частині зобов'язань по створенню Економічного та Монетарного Союзу.

Копенгагенські критерії незмінні для кожної з країн - кандидатів на вступ до ЄС і з урахуванням євроінтеграційних прагнень України обов'язкові і для неї.

З набуттям членства в Раді Європи Україна значною мірою наблизилася до рівня відповідності першому з копенгагенських критеріїв. Набагато складнішим є питання щодо досягнення рівня відповідності іншим критеріям, пов'язаним з економічним розвитком і конкурентоспроможністю виробництва в Україні. Вирішення цього питання має забезпечити реалізація пріоритетів, передбачених даною Програмою.

Короткострокові (2000 - 2001 роки) та середньострокові (2002 - 2003 роки) пріоритети створення умов щодо набуття членства України в ЄС:

Координована реалізація в рамках даної та галузевих програм ключових організаційно-економічних та нормативно-правових заходів по кожній галузі, які б забезпечували передбачуване наближення до стандартів ЄС.

Гармонізація законодавства відповідно до норм ЄС, орієнтована на подолання перешкод на шляху вільного пересування людей, товарів, послуг та капіталів між Україною та ЄС.

Синхронізація внутрішніх ринкових перетворень до змін у процесах розширення ЄС. Насамперед, це стосується:

реформування органів виконавчої та судової влади і співпраці Міністерства юстиції України з судами;

проведення адміністративно-територіальної реформи; формування основ політики регіонального розвитку (зокрема законодавства щодо розподілу компетенції, бюджетів, податків);

завершення приватизації (насамперед підприємств, які мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави та банків);

реформування банківського сектору в цілому.

Забезпечення відповідності торгового режиму нормам ЄС. З цією метою:

якнайскоріше набуття членства у Світовій Організації Торгівлі (СОТ);

проведення консультацій та переговорів щодо заснування зони вільної торгівлі з ЄС;

укладення двосторонніх угод про вільну торгівлю з державами - аплікантами на вступ до ЄС;

набуття членства у ЦЄАВТ та укладення угоди про вільну торгівлю з ЄАВТ.

Асиметрична лібералізація зовнішньоторговельного режиму з ЄС за умови, що:

перехідний період становитиме близько 10 років;

забезпечуватиметься диференційований підхід до лібералізації торгівлі сільськогосподарською продукцією, в тому числі з урахуванням вимог угод Уругвайського раунду ГАТТ/СОТ.

Максимальне використання існуючих зовнішніх можливостей просування до членства в ЄС:

послідовне здійснення кроків щодо забезпечення участі України:

- у роботі Європейської Конференції;

- у заходах у рамках Спільної зовнішньої та безпекової політики ЄС;

- у проектах ЄС так званого "другого стовпа" (спільна зовнішня та безпекова політика) і "третього стовпа" (співробітництво в галузі юстиції та внутрішніх справ);

- у спільних проектах у рамках програм фінансової підтримки ЄС - PHARE і Tasis з прикордонного співробітництва;

створення передумов для підтримки з боку держав - аплікантів на вступ до ЄС та інших третіх країн (зокрема США) прагнення України приєднатися до ЄС.

Розділ 2. ДЕМОКРАТІЯ ТА ВЕРХОВЕНСТВО ПРАВА

Поточна ситуація

Відповідно до статті 1 Конституції України Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.

Статтею 5 Конституції визначено, що Україна є республікою. Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами; ніхто не може узурпувати державну владу (стаття 5 Конституції України).

Народне волевиявлення здійснюється через вибори, референдуми та інші форми безпосередньої демократії (стаття 69 Конституції України).

Статтею 71 Конституції України встановлено, що вибори до органів державної влади та органів місцевого самоврядування є вільними і відбуваються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування. Виборцям гарантується вільне волевиявлення.

Згідно із статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Короткострокові (2000 - 2001 роки) та середньострокові (2002 - 2003 роки) пріоритети

Привести у відповідність з нормами Конституції України нормативно-правові акти, прийняті до набуття чинності Конституцією України (28 червня 1996 року).

Довідково. Пунктом 1 Розділу XY "Перехідні положення" Конституції України встановлено, що закони та інші нормативні акти, прийняті до набуття чинності цією Конституцією, є чинними у частині, що не суперечить Конституції України.

Закінчити роботу, пов'язану із визначенням юридичних рамок діяльності об'єднань громадян в Україні, спрощенням порядку звітності та інше. Прискорити прийняття проектів Законів України про політичні партії, про громадські організації.

З метою сприяння побудові в Україні громадянського суспільства за схемою співробітництва "державні установи - недержавні організації" здійснити комплекс заходів, спрямованих на розвиток відносин та популяризацію ефективності відносин з громадськими організаціями, створення сприятливого клімату для існування громадянського суспільства із залученням до цієї роботи визнаних міжнародних громадських установ та міжнародних організацій, в тому числі спеціалізованих агентств Організації Об'єднаних Націй.

Розділ 3. СУДОВА СИСТЕМА

3.1. Підвищення рівня інституційної та адміністративної спроможності

Поточна ситуація

Правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Правосуддя здійснюють професійні судді та, у визначених законом випадках, народні засідателі і присяжні. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускається. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Судочинство в Україні здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції. Система судів загальної юрисдикції будується за принципами територіальності і спеціалізації. Держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів.

Найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України. Вищими судовими органами спеціалізованих судів є відповідні вищі суди. Відповідно до закону діють апеляційні та місцеві суди. Створення надзвичайних та особливих судів не допускається.

Для вирішення питань внутрішньої діяльності судів діє суддівське самоврядування.

У даний час в Україні діє 800 судів загальної юрисдикції (крім Верховного Суду України та арбітражних судів), а саме: Верховний суд Автономної Республіки Крим, міжобласний, 24 обласні, Київський та Севастопольський міські суди, 744 районних (міських судів), 3 військових суди регіонів та військовий суд Військово-Морських Сил і 24 гарнізонних суди.

Відповідно до статті 19 Закону України "Про судоустрій України" Міністерство юстиції України здійснює організаційне забезпечення діяльності судів із суворим дотриманням принципу їх незалежності та підкорення лише закону.

Головним завданням для України у цій сфері є забезпечення відповідно до вимог, визначених у Декларації, що прийнята Європейською Радою на Копенгагенському саміті у червні 1993 року, розвитку судової системи, яка б сприяла досягненню стабільності у суспільстві, гарантувала верховенство права, права людини і забезпечувала функціонування ринкової економіки.

Короткострокові пріоритети (2000 - 2001 роки)

Прискорити прийняття Верховною Радою України підготовленого з урахуванням досвіду держав - членів ЄС проекту Закону України про судовий устрій.

Розробити з метою реалізації статті 130 Конституції України щодо створення належних умов для функціонування судів і діяльності суддів проекти Законів України про фінансування судів, про оплату праці та соціально-побутове забезпечення суддів і працівників апарату судів.

Провести консультації з ЄК (її органами) щодо відповідності проекту нової судової системи України, а також проектів окремих нормативно-правових актів стандартам та вимогам ЄС.

Вирішити питання щодо запровадження в Україні системи органів адміністративної юстиції, в тому числі адміністративних судів.

Забезпечити дальше реформування пенітенціарної системи України.

Середньострокові пріоритети (2002 - 2003 роки)

Доопрацювати з урахуванням рекомендацій ЄК та подати до Верховної Ради України проекти Законів України про фінансування судів, про оплату праці та соціально-побутове забезпечення суддів і працівників апарату судів.

Закінчити роботу над проектами Кодексу України про адміністративні проступки, Адміністративного процесуального кодексу України, нових Кримінально-процесуального та Цивільного процесуального кодексів України.

У міру закінчення роботи над проектами цих нормативних актів проводити консультації з ЄК (її органами) щодо їх відповідності вимогам ЄС.

3.2. Поліпшення діяльності судових органів

Поточна ситуація

Конституція України встановлює, що права і свободи людини і громадянина в Україні захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Реалізація зазначених прав можлива лише за умови функціонування в Україні ефективної, незалежної судової системи. Судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише законові. Незалежність і недоторканність суддів гарантуються Конституцією і законами України. Вплив на суддів у будь-який спосіб забороняється.

Держава зобов'язана забезпечити фінансування та створити належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів.

Короткострокові (2000 - 2001 роки) та середньострокові (2002 - 2003 роки) пріоритети

Доопрацювати в комітетах Верховної Ради України проект Закону України про порядок виконання рішень Європейського Суду з прав людини.

Підготувати проект Кодексу поведінки суддів.

Завершити у 2001 році реформування системи судів загальної юрисдикції відповідно до Конституції України та Закону України "Про судовий устрій".

Підготувати проекти Законів України про внесення змін і доповнень до Законів України "Про статус суддів", "Про кваліфікаційні комісії, кваліфікаційну атестацію і дисциплінарну відповідальність суддів судів України", "Про органи суддівського самоврядування", інші законопроекти щодо діяльності і повноважень Конституційного Суду України, прокуратури та адвокатури (2000 рік).

Внести на розгляд Верховної Ради України проект Закону України про третейські суди (2000 - 2001 роки).

Провести аналіз відповідності проектів нормативно-правових актів України щодо поліпшення роботи судової системи вимогам ЄС.

3.3. Підготовка фахівців

Підготовка працівників апарату судів

Поточна ситуація

З метою підготовки висококваліфікованих кадрів для формування суддівського корпусу згідно з Розпорядженням Президента України від 14 квітня 1999 року N 83 "Про підготовку професійних суддів" у Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого з 1 вересня 1999 року створено факультет для підготовки професійних суддів за освітньо-кваліфікаційним рівнем магістра.

Короткострокові (2000 - 2001 роки) та середньострокові (2002 - 2003 роки) пріоритети

Розробити спеціальну програму підвищення кваліфікації суддів та інших працівників апарату судів щодо вивчення іноземних мов та основ права ЄС.

Створити при Державній судовій адміністрації України Академію суддів України для підготовки кадрів на посади суддів, підвищення кваліфікації суддів та працівників апарату судів.

Розробити окремі навчальні програми з питань судового адміністрування для підготовки резерву кадрів на посади голів судів і перепідготовки голів судів та програми щодо підготовки працівників районних (міських) судів.

Забезпечити функціонування центру суддівських студій при Міністерстві юстиції України з метою підвищення кваліфікації працівників апарату судів згідно з нормами європейського та міжнародного права.

Підготовка фахівців з правознавства

Короткострокові (2000 - 2001 роки) та середньострокові (2002 - 2003 роки) пріоритети

Здійснити заходи з метою запровадження програм щодо вивчення законодавства з питань захисту прав людини і громадянина, устрою судової влади і здійснення правосуддя у державах - членах ЄС.

3.4. Поліпшення доступу до інформації стосовно рішень судів

Поточна ситуація

У судах загальної юрисдикції (крім Верховного Суду України та арбітражних судів) не створено комп'ютерної мережі системи судів, автоматизованої системи діловодства та єдиної бази даних судових рішень.

Діє лише локальна комп'ютерна мережа та створюється база судових рішень у трьох судах (Шевченківський районний суд м. Києва, Івано-Франківський міський суд, Мелітопольський міський суд Запорізької області).

Короткострокові (2000 - 2001 роки) та середньострокові (2002 - 2003 роки) пріоритети

З метою поліпшення доступу до інформації стосовно рішень судів створити локальні комп'ютерні мережі судів України.

Для виконання цього завдання необхідно вжити заходів для придбання робочих станцій і мережевого обладнання; розроблення інформаційних технологій забезпечення діяльності суду.

Створити комп'ютерну мережу системи судів України, забезпечити їх засобами електронної пошти, доступом до інформаційних ресурсів мережі Internet. Поліпшити інформаційне забезпечення судової системи, доступ до баз даних законодавства та нормативних актів України, юридичної інформації інших країн.

До 2005 року розробити і впровадити автоматизовані системи діловодства в судах України і створити єдину базу даних судових рішень.

Розділ 4. ПРАВА ЛЮДИНИ ТА ЗАХИСТ ПРАВ НАЦІОНАЛЬНИХ МЕНШИН

4.1. Громадянські та політичні права

Поточна ситуація

Статтею 24 Конституції України передбачено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Рівність прав жінки і чоловіка забезпечується, зокрема, наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсько-політичній і культурній діяльності тощо. Статтею 4 Конституції України визначено, що в Україні існує єдине громадянство. Підстави набуття і припинення громадянства України визначаються Законом України "Про громадянство України".

Відповідно до статті 25 Конституції України громадянин України не може бути позбавлений громадянства і права змінити громадянство. Громадянин України не може бути вигнаний за межі України або виданий іншій державі. Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами.

Відповідно до статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, - за винятком обмежень, які встановлюються законом. Громадянин України не може бути позбавлений права в будь-який час повернутися в Україну.

Відповідно до статті 26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України. Іноземцям та особам без громадянства може бути надано притулок в порядку, встановленому законом. У даний час надання притулку іноземцям та особам без громадянства законодавством України не врегульовано.

Водночас Законом України "Про біженців" визначено правовий статус біженців, встановлено правові, економічні та організаційні гарантії захисту прав осіб, які вимушено залишили територію держави, громадянином якої він є (або територію країни свого постійного проживання) за умов, передбачених цим Законом.

Триває робота над удосконаленням законодавства щодо біженців, порядку надання притулку в Україні іноземцям та особам без громадянства, їх правового статусу, імміграції.

Статтею 36 Конституції України визначено, що громадяни України мають право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів, за винятком обмежень, встановлених законом в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод інших людей.

Політичні партії в Україні сприяють формуванню і вираженню політичної волі громадян, беруть участь у виборах. Членами політичних партій можуть бути лише громадяни України. Обмеження щодо членства у політичних партіях встановлюються виключно Конституцією і законами України.

Громадяни мають право на участь у професійних спілках з метою захисту своїх трудових і соціально-економічних прав та інтересів. Професійні спілки є громадськими організаціями, що об'єднують громадян, пов'язаних спільними інтересами за родом їх професійної діяльності. Професійні спілки утворюються без попереднього дозволу на основі вільного вибору їх членів. Усі професійні спілки мають рівні права. Обмеження щодо членства у професійних спілках встановлюються виключно Конституцією і законами України.

Ніхто не може бути примушений до вступу в будь-яке об'єднання громадян чи обмежений у правах за належність чи неналежність до політичних партій або громадських організацій.

Усі об'єднання громадян рівні перед законом.

Законом України "Про об'єднання громадян" врегульовано порядок реалізації права громадян на свободу об'єднання. Законом України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" реалізовано конституційні гарантії на участь громадян у професійних спілках, визначено особливості правового регулювання, засади створення, права та гарантії діяльності професійних спілок.

Відповідно до статті 35 Конституції України кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність. Здійснення цього права може бути обмежено законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров'я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей.

Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, школа - від церкви. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов'язкова. Ніхто не може бути увільнений від своїх обов'язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. У разі якщо виконання військового обов'язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов'язку має бути замінено альтернативною (невійськовою) службою.

Законом, що регулює правовідносини, пов'язані із свободою совісті і діяльністю релігійних організацій, є Закон України "Про свободу совісті та релігійні організації".

Статтями 51, 52 Конституції України визначено, що в Україні кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї, а діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним. Сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Короткострокові (2000 - 2001 роки) та середньострокові (2002 - 2003 роки) пріоритети

Вдосконалити законодавство України про міграцію, зокрема:

- привести його у відповідність з Конституцією України, міжнародними зобов'язаннями, пов'язаними із вступом України до Ради Європи, приєднанням України до Конвенції про захист прав і основних свобод людини;

- поетапно створити умови для приєднання до Конвенції ООН про статус біженців 1951 року та Протоколу 1967 року до неї.

Вивчити питання про приведення Закону України "Про громадянство України" у відповідність з Європейською Конвенцією про громадянство 1997 року.

Провести експертизу законодавства України у сфері забезпечення громадянських прав з метою виявлення розбіжностей у внутрішньому законодавстві та застарілих норм.

Завершити доопрацювання проектів Законів України про внесення змін до Закону України "Про правовий статус іноземців", про порядок надання притулку в Україні іноземцям та особам без громадянства, про імміграцію.

Сприяти прискоренню прийняття Верховною Радою України Законів України про охорону дитинства, про внесення змін до Закону України "Про біженців", про державне забезпечення рівних прав і можливостей чоловіків та жінок.

Внести у встановленому порядку необхідні зміни до Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації".

Визначити норми ЄС, що регулюють сферу захисту громадянських та політичних прав, а також здійснити їх переклад українською мовою та провести відповідні консультації із спеціалістами ЄК.

Провести порівняльний аналіз законодавства України та ЄС, підготувати пропозиції щодо необхідності приведення законодавства України у відповідність з нормами міжнародного права та розроблення нових нормативних актів, адаптованих до законодавства ЄС.

4.1.1. Виборче право України

Поточна ситуація

Статтею 69 Конституції України визначено, що народне волевиявлення здійснюється через вибори, референдум та інші форми безпосередньої демократії. Право голосу на виборах і референдумах мають громадяни України, які досягли на день їх проведення вісімнадцяти років. Не мають права голосу громадяни, яких визнано судом недієздатними (стаття 70 Конституції України).

Відповідно до статті 71 Конституції України вибори до органів державної влади та органів місцевого самоврядування є вільними і відбуваються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування. Виборцям гарантується вільне волевиявлення. Конституцією України встановлено, що організація і порядок проведення виборів визначаються виключно законами України (пункт 20 частини першої статті 92). Організація і порядок проведення виборів в Україні визначаються відповідно до Законів України "Про вибори Президента України", "Про вибори народних депутатів України", "Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим", "Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів", "Про Центральну виборчу комісію".

Ведеться робота, пов'язана з внесенням змін до Законів України "Про вибори народних депутатів України", "Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів". Підставою для внесення змін до зазначених Законів є результати всеукраїнського референдуму за народною ініціативою, рішення Конституційного Суду України, пропозиції органів державної влади, зокрема Генеральної прокуратури України, Верховного Суду України.

Відповідно до частини другої статті 14 Закону України "Про вибори Президента України" територіальні виборчі комісії утворюються не пізніше як за 70 днів до дня проведення виборів Президента України рішенням відповідно Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських рад у складі голови, заступника голів, секретаря та членів комісії за поданнями партій (блоків), від яких зареєстровані кандидати у Президенти України, а також за поданнями кандидатів у Президенти України, які зареєстровані Центральною виборчою комісією від зборів виборців.

Частиною п'ятою статті 10 Закону України "Про вибори народних депутатів України" передбачено, що кожна політична партія, виборчий блок партій, список кандидатів у народні депутати яких зареєстровано для участі у виборах, може на період виборчої кампанії делегувати одного представника до Центральної виборчої комісії для участі в її засіданнях з правом дорадчого голосу.

Короткострокові (2000 - 2001 роки) та середньострокові (2002 - 2003 роки) пріоритети

Підготовка проекту Закону України про внесення змін до Закону України "Про вибори народних депутатів України".

Розгляд Верховною Радою України проекту Закону України про внесення змін до Закону України "Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів".

Урахування досвіду держав - членів ЄС під час підготовки проектів нормативних актів виборчого законодавства.

Уніфікація виборчого законодавства України.

4.1.2. Виконання зобов'язань України перед Радою Європи

Поточна ситуація

Входження в світове співтовариство, співробітництво з ЄС та Радою Європи Україна розглядає як невід'ємну складову частину свого розвитку на шляху до такого суспільства, в якому людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Керуючись такою метою, Україна 9 листопада 1995 року набула членства в РЄ.

Україна вживає заходів для виконання зобов'язань, взятих під час вступу до цієї Організації, і приєдналася до значної кількості міжнародно-правових документів; бере активну участь у діяльності основних органів Ради Європи - Комітеті Міністрів, Парламентській асамблеї, Конгресі місцевих та регіональних влад Європи з метою забезпечення реалізації власних інтересів під час розроблення проектів міжнародно-правових документів та пріоритетних напрямів діяльності Організації; є учасницею програм співробітництва Ради Європи з країнами Центральної та Східної Європи у правовій сфері, зокрема програм ADACS, спільних програм ЄС та Ради Європи щодо України і з питань боротьби з корупцією та організованою злочинністю у країнах з перехідною економікою.

Слід враховувати, що підтримання нормальних відносин України з Радою Європи, дотримання загальноєвропейських норм та стандартів у сфері верховенства права, захисту прав людини та плюралістичної демократії, відповідність законодавства України загальноєвропейським принципам розглядається ЄС як один з первинних показників готовності країни виконувати вимоги ЄС.

Висновок Парламентської асамблеї Ради Європи N 190 (1995) щодо зобов'язань України перед Радою Європи містить близько п'ятдесяти положень, які стосуються правового, політичного та організаційного забезпечення найважливіших аспектів формування громадянського суспільства.

Україна стала учасником основних конвенцій Ради Європи, виконала переважну більшість положень, передбачених Висновком N 190 (1995). Зокрема, прийнято Конституцію України, Закони України "Про затвердження Конституції Автономної Республіки Крим", "Про вибори Президента України", "Про вибори народних депутатів України", "Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів", "Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим", рамковий документ щодо державної політики України в галузі прав людини - Засади державної політики України в галузі прав людини, затверджені Постановою Верховної Ради України від 17 червня 1999 року N 757-XIV (відповідно до підпункту V пункту 11 Висновку N 190).

Конституцією України передбачено, що Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність Конституції України (конституційність) правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим (відповідно до підпункту X пункту 11 Висновку N 190).

В Україні скасовано смертну кару.

Верховною Радою України ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини та відповідні протоколи до неї, Рамкову конвенцію Ради Європи про захист національних меншин, Європейську хартію місцевого самоврядування. Усього Україною підписано 40 документів Ради Європи.

На виконання зобов'язань України у зв'язку з її членством у Раді Європи, а також з метою вдосконалення процедури вирішення питань, пов'язаних з громадянством та реєстрацією фізичних осіб, забезпечення при цьому дотримання прав людини і громадянина видано Указ Президента України від 31 жовтня 1998 року N 1201 "Про службу громадянства та реєстрації фізичних осіб". Цим Указом Президента України передбачено передачу функцій паспортної служби органів внутрішніх справ органам Міністерства юстиції України.

Розроблено з урахуванням положень Конвенції Ради Європи від 28 січня 1981 року N 108 про захист осіб стосовно автоматизованої обробки даних персонального характеру проект Закону України про Державний реєстр фізичних осіб, який визначатиме правові та організаційні основи запровадження, ведення та ліквідації Державного реєстру фізичних осіб і порядок їх реєстрації, що замінить прописку на реєстрацію фізичних осіб. Підготовлено також проекти Законів України про порядок реєстрації фізичних осіб за місцем проживання, про внесення змін до деяких законодавчих актів з питань громадянства та реєстрації фізичних осіб.

Разом з тим Україна ще не приєдналася до зазначеної Конвенції. Висновком N 190 (1995) Парламентської асамблеї Ради Європи щодо вступу України до Ради Європи її підписання і ратифікація не передбачені у зобов'язаннях України.

У проекті Закону України про документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, передбачено, що документування громадян України здійснюватимуть органи Міністерства юстиції України. Передача функцій паспортної служби органів внутрішніх справ щодо документування населення цивільному міністерству обумовлена необхідністю виконання Україною зобов'язань перед Радою Європи (відповідно до підпункту VII пункту 11 Висновку N 190).

Короткострокові (2000 - 2001 роки) та середньострокові (2002 - 2003 роки) пріоритети

Завершення передачі функцій паспортної служби, в тому числі щодо документування населення, органам Міністерства юстиції України.

Доопрацювання проекту Закону України про Державний реєстр фізичних осіб.

Запровадження Державного реєстру фізичних осіб, що замінить прописку на реєстрацію фізичних осіб.

Забезпечення прийняття Закону України про документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України.

Підготовка та подання на розгляд Верховної Ради України нового проекту Закону України про політичні партії, який би врегулював питання діяльності політичних партій та повною мірою відповідав положенням Конституції України, інтересам розбудови демократичного суспільства в державі.

Проведення аналізу законодавства ЄС у галузі захисту громадських та політичних прав з метою виявлення сфер, які не висвітлені у Висновку Парламентської асамблеї Ради Європи N 190 (1995) щодо зобов'язань України перед Радою Європи.

Імплементація конвенцій та угод, стороною яких є Україна, використання переваг від приєднання до цих документів, вивчення доцільності участі в інших документах Ради Європи.

Довідково. Це стосується в першу чергу Конвенції про захист прав і основних свобод людини та можливості громадян України звертатися до Європейського суду з прав людини, Європейської конвенції про запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню та покаранню, Кримінальної та Цивільної конвенції про боротьбу з корупцією, Європейської соціальної хартії (переглянутої), Антидопінгової конвенції, Європейської конвенції про насильство та неналежну поведінку з боку глядачів під час спортивних заходів і, зокрема, футбольних матчів, часткових угод Ради Європи про створення "ГРЕКО" та Групи "Помпіду" тощо.

Проведення консультацій з Європейською Комісією або з її органами щодо відповідності проектів нормативних актів України вимогам ЄС.

Вивчення громадської думки щодо змін, які передбачається внести до законодавства України у зв'язку з членством України у Раді Європи.

4.2. Економічні, соціальні та культурні права

Поточна ситуація

Україна приєдналася до основних міжнародних договорів у сфері трудових і соціальних прав. Зокрема, Україною ратифіковані Міжнародний пакт про громадянські і політичні права, Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права, Конвенція Міжнародної організації праці про підтвердження ратифікації про рівне ставлення і рівні можливості для трудящих чоловіків і жінок: трудящі із сімейними обов'язками, Міжнародна конвенція ООН про ліквідацію всіх форм расової дискримінації, Конвенція про захист прав і основних свобод людини, Конвенція ООН про права дитини, Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок.

Україна приєдналася до 20 статей при необхідних 16, а також до усіх необхідних 64 пунктів Європейської соціальної хартії (переглянутої).

Крім того, Україною ратифіковано Конвенції МОП, що регулюють право на працю (N 29 - про примусову або обов'язкову працю; N 47 - про скорочення робочого часу до сорока годин на тиждень; N 111 - про дискримінацію в галузі праці та занять; N 122 - про політику в галузі зайнятості; N 142 - про професійну орієнтацію та професійну підготовку в галузі розвитку людських ресурсів; N 158 - про припинення трудових відносин з ініціативи підприємця), право на відпочинок (N 52 - про щорічні оплачувані відпустки), право на захист від безробіття (N 2 - про безробіття), право на справедливі та сприятливі умови праці (N 45 - про застосування праці жінок на підземних роботах у будь-яких шахтах; N 60 - про вік дітей для прийняття на непромислові роботи; N 77 - про медичний огляд дітей і підлітків з метою встановлення їх придатності для праці в промисловості; N 78 - про медичний огляд дітей і підлітків з метою встановлення придатності до праці на непромислових роботах; N 90 - про нічну працю підлітків у промисловості; N 95 - про охорону заробітної плати; N 100 - про рівну винагороду чоловіків і жінок за працю рівної цінності; N 103 - про охорону материнства; N 123 - про мінімальний вік допуску до підземних робіт в шахтах і рудниках; N 124 - про медичний огляд молодих людей з метою визначення їх придатності до праці на підземних роботах у шахтах і рудниках; N 138 - про мінімальний вік для прийняття на роботу), право об'єднуватися у професійні спілки, право на захист трудових прав (N 11 - про право на асоціацію та об'єднання трудящих в сільському господарстві; N 87 - про свободу асоціації і захист права на організацію; N 98 - про застосування принципів права на організацію і ведення колективних переговорів; N 144 - про тристоронні консультації (міжнародні трудові норми); N 154 - про сприяння колективним переговорам). 

Зазначені соціальні права гарантовано Конституцією України, Кодексом законів про працю України, Законами України "Про зайнятість населення", "Про охорону праці", "Про колективні договори і угоди"; "Про оплату праці", "Про відпустки", "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності", "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)", "Про пенсійне забезпечення", "Про прожитковий мінімум" і "Про державну допомогу сім'ям з дітьми", Основами законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Перелічені законодавчі акти приведені у відповідність із зазначеними вище міжнародними правовими документами, ратифікованими Україною.

4.2.1. Економічні права

Поточна ситуація

Статтею 42 Конституції України встановлено право кожного на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Підприємницька діяльність народних депутатів і державних службовців обмежується законом.

Держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція. Види і межі монополії визначаються законом.

Держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.

Це право реалізовано в Законах України "Про підприємництво", "Про власність", "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності", "Про захист від недобросовісної конкуренції", "Про підприємства в Україні", "Про господарські товариства" та інших.

Право на працю визначене в статті 43 Конституції України і включає можливість кожного заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Використання примусової праці забороняється. Не вважається примусовою працею військова або альтернативна (невійськова) служба, а також робота чи служба, яка виконується особою за вироком чи іншим рішенням суду або відповідно до законів про воєнний і надзвичайний стан.

Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров'я роботах забороняється.

Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Це право реалізовано Кодексом законів про працю України, Законами України "Про оплату праці", "Про охорону праці", "Про професійно-технічну освіту" та іншими.

Статтею 44 Конституції України встановлено, що ті, хто працює, мають право на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів. Порядок здійснення права на страйк встановлюється законом з урахуванням необхідності забезпечення національної безпеки, охорони здоров'я, прав і свобод інших людей. Ніхто не може бути примушений до участі або до неучасті у страйку. Заборона страйку можлива лише на підставі закону. Зазначене право реалізовано в Законі України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)".

4.2.2. Соціальні права

Поточна ситуація

Статтями 46 і 48 Конституції України встановлено право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Прийнято Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, які відповідно до Конституції України визначають принципи та загальні правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян в Україні; Закон України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", який визначає правову основу, економічний механізм та організаційну структуру загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які призвели до втрати працездатності або загибелі застрахованих на виробництві.

Закон України "Про загальнообов'язкове державне страхування на випадок безробіття" визначає правові, фінансові і організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття як системи прав, обов'язків і гарантій, що передбачає забезпечення страхових виплат застрахованим особам у разі безробіття.

Відповідно до статті 45 Конституції України кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом. Законом України "Про відпустки" визначено засади реалізації цього права.

Право на житло визначено в статті 47 Конституції України. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду. Зазначене право реалізовано в Житловому кодексі України, Законі України "Про приватизацію державного житлового фонду".

Стаття 49 Конституції України встановила право кожного на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування. Охорона здоров'я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм. Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування. У державних і комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога надається безоплатно. Існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена. Держава сприяє розвиткові лікувальних закладів усіх форм власності.

Держава дбає про розвиток фізичної культури і спорту, забезпечує санітарно-епідемічне благополуччя. Зазначене право реалізовано в Основах законодавства України про охорону здоров'я, Законах України "Про лікарські засоби", "Про донорство крові та її компонентів", "Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людині", "Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення" тощо.

Право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування заподіяної порушенням цього права шкоди визначено в статті 50 Конституції України.

Кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення. Така інформація ніким не може бути засекречена. Це право реалізовано в Законах України "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про охорону навколишнього природного середовища" та іншими.

Право на освіту встановлено статтею 53 Конституції України. Повна загальна середня освіта є обов'язковою. Держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам. Громадяни мають право безоплатно здобути вищу освіту в державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі.

Громадянам, які належать до національних меншин, відповідно до закону гарантується право на навчання рідною мовою чи на вивчення рідної мови у державних і комунальних навчальних закладах або через національні культурні товариства. Це право реалізовано законами України "Про освіту", "Про загальну середню освіту", "Про професійно-технічну освіту".

Підписавши 7 травня 1999 року Європейську соціальну хартію (переглянуту), Україна визначила цілі в соціальній сфері, на досягнення яких спрямовуватиме свої зусилля. Враховуючи, що ця хартія є універсальним міжнародно-правовим документом у сфері захисту соціально-економічних прав людини, та з метою її ратифікації, провадиться подальша робота над удосконаленням нормативно-правової бази, узгодженням законодавства України з питань соціального захисту з європейськими нормами.

4.2.3. Культурні права

Поточна ситуація

Статтею 54 Конституції України громадянам гарантується свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної діяльності. Кожний громадянин має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності; ніхто не може використовувати або поширювати їх без його згоди, за винятками, встановленими законом.

Держава сприяє розвиткові науки, встановленню наукових зв'язків України зі світовим співтовариством.

Культурна спадщина охороняється законом. Держава забезпечує збереження історичних пам'яток та інших об'єктів, що становлять культурну цінність, вживає заходів для повернення в Україну культурних цінностей народу, які знаходяться за її межами.

За час, що минув після здобуття Україною незалежності, у сфері культури і мистецтв прийнято такі Закони України:

Основи законодавства України про культуру;

"Про бібліотеки і бібліотечну справу";

"Про музеї та музейну справу";

"Про професійних творчих працівників та творчі спілки";

"Про кінематографію";

"Про благодійництво та благодійні організації";

"Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей".

Зазначені Закони не містять норм та положень, які б суперечили Конвенції про захист прав і основних свобод людини, тобто обмежували право людини на свободу думки, совісті і релігії (стаття 9) та свободи виявлення поглядів, отримання і поширення інформації та ідей (стаття 10).

У Комітеті з питань культури і духовності Верховної Ради України триває робота за участю фахівців Міністерства культури і мистецтв України над такими проектами Законів України:

про внесення змін до Основ законодавства України про культуру;

про організацію гастрольної діяльності в Україні.

У процесі розробки зазначених та інших нормативно-правових актів, які розробляються у галузі культури, враховуються вимоги щодо їх відповідності нормам і стандартам Ради Європи.

Короткострокові (2000 - 2001 роки) та середньострокові (2002 - 2003 роки) пріоритети (до підрозділу 4.2 в цілому)

Реформування системи соціального страхування. Забезпечення прийняття з цією метою Законів України:

Про загальнообов'язкове державне медичне страхування;

Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування;

Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням.

Реформування системи охорони праці. Забезпечення прийняття Закону України "Про державний нагляд і контроль за дотриманням законів та інших нормативно-правових актів про працю та охорону праці".

Забезпечення прийняття Сімейного кодексу України.

Забезпечення прийняття Законів України:

Про дошкільну освіту;

Про вищу освіту;

Про охорону дитинства;

Про державну допомогу сім'ям з дітьми (нова редакція);

Про державну соціальну допомогу;

Про безпечне материнство;

Про неприбуткові організації;

Про мистецьку освіту.

Проведення у 2000 році Дня культури України у Німеччині та в перспективі - в інших державах - членах ЄС.

Проведення Днів Європи в Україні.

Проведення у м. Києві Міжнародної конференції міністрів культури "Культура і розвиток на порозі третього тисячоліття".

Підготовка проекту Угоди з ЄС про участь України у Першій рамковій програмі ЄС у галузі культури.

Опрацювання Міністерством культури України разом з Міністерством закордонних справ України питань, пов'язаних з відкриттям культурних центрів України в країнах - членах ЄС, зокрема у Французькій Республіці.

Довгострокові пріоритети (2004 - 2007 роки)

Адаптація соціального законодавства України до нормативно-правової бази ЄС, що визначає правові економічні та організаційні засади соціального страхування, відповідні системи управління соціальним страхуванням.

Адаптація законодавства України у сфері культури і мистецтв до нормативно-правової бази ЄС у цій сфері.

4.3. Гарантії та захист прав осіб, які належать до національних меншин 

Поточна ситуація

Україна - держава з поліетнічним складом населення, що зобов'язує її забезпечувати права не тільки титульної нації - українців, які становлять більшість цього населення (72,7 відсотка), але й представників інших національностей, котрі мають статус національних меншин (27,3 відсотка від загальної кількості населення країни).

Законодавча база етнонаціональної політики України, у тому числі з питань забезпечення прав національних меншин, складається з Декларації про державний суверенітет України, Акта проголошення незалежності України, Декларації прав національностей України, Конституції України, Закону України "Про національні меншини в Україні" та інших актів, прийнятих Верховною Радою України.

У статті 3 Закону України "Про національні меншини в Україні" встановлено, що до національних меншин належать групи громадян України, які не є українцями за національністю, виявляють почуття національного самоусвідомлення та спільності між собою. Згідно із статтею 11 цього Закону громадяни України мають право вільно обирати і відновлювати національність. Примушення громадян у будь-якій формі до відмови від своєї національності не допускається.

Законодавство України гарантує рівність конституційних прав і свобод та рівність перед законом усіх громадян незалежно від раси, кольору шкіри, етнічного походження (стаття 24 Конституції України). Законом України "Про національні меншини в Україні" визначено, що громадяни України, які належать до національних меншин, мають право відповідно обиратися або призначатися на рівних засадах на будь-які посади до органів законодавчої, виконавчої, судової влади, місцевого самоврядування, в армії, на підприємствах, в установах і організаціях (стаття 9).

На підставі статей 10, 11, 53 Конституції України, статей 6 і 7 Закону України "Про національні меншини в Україні", статей 25 - 29 Закону України про мови, в Україні гарантовано рівні права на здобуття освіти всім громадянам незалежно від етнічного походження. Вивчення російської, кримськотатарської, польської, румунської, угорської, болгарської, грецької мови, літератури, історії, культурних надбань багатьох інших народів, які компактно або традиційно проживають на території України, щороку затверджується як невід'ємна складова навчальних планів Міністерства освіти і науки України.

Статтею 3 Закону України "Про освіту" встановлено, що громадяни України мають право на безкоштовну освіту в усіх державних навчальних закладах незалежно від статі, раси, національності, соціального і майнового стану, роду та характеру занять, світоглядних переконань, належності до партій, ставлення до релігії, віросповідання, стану здоров'я, місця проживання та інших обставин.

Закон України "Про національні меншини в Україні" гарантує національним меншинам право на національно-культурну автономію (стаття 6), в межах якої національні меншини можуть вирішувати свої мовні, освітні та культурні проблеми.

Існує потреба у розширенні поняття національно-культурної автономії та у роз'ясненні механізму реалізації прав національних меншин на таку автономію з урахуванням Конституції України, інших правових актів. У зв'язку з цим вбачається доцільним розроблення проекту Закону України про національно-культурну автономію національних меншин в Україні.

Захист прав національних меншин України гарантується законодавством. Згідно з частиною другою статті 24 Конституції України не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного й соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Згідно з Декларацією прав національностей України (стаття 1) дискримінація за національною ознакою забороняється й карається законом. Відповідно до статті 3 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" будь-які обмеження прав громадян України щодо участі у місцевому самоврядуванні залежно від їхньої раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного й соціального походження, майнового стану, терміну проживання на відповідній території, за мовними або іншими ознаками забороняються.

Законом України "Про об'єднання громадян" (стаття 4) передбачено, що не підлягають легалізації, а діяльність легалізованих об'єднань громадян забороняється у судовому порядку, коли їх метою є, зокрема, розпалювання національної і релігійної ворожнечі та обмеження загальновизнаних прав людини. У разі вчинення дій, передбачених зазначеною статтею, за поданням легалізуючого органу або прокурора рішенням суду об'єднання громадян, що вчинило такі дії, примусово розпускається (стаття 32 Закону України "Про об'єднання громадян").

Конституцією України (стаття 37) забороняється утворення і діяльність політичних партій, а також громадських організацій, програмні цілі або дії яких спрямовані на розпалювання міжетнічної, расової або релігійної ворожнечі. Аналогічне положення міститься в статті 66 Кримінального кодексу України, якою передбачається відповідальність за розпалювання національної, расової чи релігійної ворожнечі та ненависті, приниження національної честі і гідності, а також обмеження прав або встановлення переваг громадян залежно від їх расової чи національної приналежності або ставлення до релігії. Стаття 3 Закону України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні" забороняє використання друкованих засобів масової інформації з метою розпалювання расової, національної та релігійної ворожнечі.

За ініціативою громадських організацій національних меншин стаття 18 Закону України "Про національні меншини в Україні", згідно з якою будь-яке пряме чи непряме обмеження прав і свобод громадян за національною ознакою забороняється та карається законом, у проекті його нової редакції, що знаходиться на розгляді у Верховній Раді України, змінена на таку: будь-яке пряме чи непряме обмеження прав і свобод громадян за національною та расовою ознаками, а також дії, спрямовані на розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, забороняються та караються законом.

Згідно із статтею 13 Закону України "Про національні меншини в Україні", громадяни, які належать до національних меншин, вільні у виборі обсягу і форм здійснення прав, що надаються їм чинним законодавством, і реалізують їх особисто, а також через відповідні державні органи та створювані громадські об'єднання.

Права національних меншин в Україні реалізуються також через утворені ними громадські організації. Свої національно-культурні об'єднання утворили вже 39 етнічних груп.

Україна приєдналася до основних міжнародних договорів у сфері забезпечення прав національних меншин. Зокрема, Верховна Рада України ратифікувала Рамкову конвенцію Ради Європи про захист національних меншин, а також Міжнародний пакт про громадянські і політичні права, Конвенцію про дискримінацію в галузі праці і занять, Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права, Конвенцію про запобігання злочинові геноциду і покарання за нього, Конвенцію про боротьбу з дискримінацією у сфері освіти, Міжнародну конвенцію про ліквідацію всіх форм расової дискримінації, Європейську конвенцію з прав людини, Конвенцію про права дитини, Конвенцію про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок.

З метою стабілізації регіональної безпеки та розбудови міждержавних відносин на засадах взаємної довіри Україною укладено ряд двосторонніх угод з сусідніми державами, в положеннях яких передбачено також і співробітництво в галузі захисту прав національних меншин.

Короткострокові (2000 - 2001 роки) та середньострокові (2002 - 2003 роки) пріоритети

Затвердження Концепції державної етнонаціональної політики України.

Підготовка проекту Закону України про національно-культурну автономію національних меншин.

Опрацювання питання створення в Україні Центру етнічних досліджень з можливим залученням коштів ЄС.

4.4. Захист інформації про особу

Поточна ситуація

Технічний прогрес у галузі інформаційних технологій, формування баз персональних даних соціального, фінансового, правоохоронного та іншого характеру надзвичайно загострили проблему захисту основних прав і свобод людини, зокрема захисту приватного життя людини.

Статтею 32 Конституції України передбачено, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Загальні питання захисту інформації про особу регулюються Законом України "Про інформацію".

Питання захисту інформації про стан здоров'я особи регулюються Основами законодавства України про охорону здоров'я, Законами України "Про захист населення від інфекційних хвороб", "Про психіатричну допомогу", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення" тощо.

Питання захисту інформації персонального характеру, що використовується правоохоронними органами, а також при здійсненні правосуддя регулюються Законами України "Про міліцію", "Про прокуратуру", "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю", "Про статус суддів", "Про адвокатуру" тощо.

Питання захисту банківської інформації регламентуються Законами України "Про банки і банківську діяльність", "Про Національний банк України".

Питання захисту інформації про особу також визначаються Законами України "Про органи реєстрації актів громадянського стану", "Про телебачення і радіомовлення", "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні", "Про інформаційні агентства".

Законодавством встановлено кримінальну та цивільно-правову відповідальність за порушення порядку використання інформації про особу.

Однак стан нормативно-правової бази не в повному обсязі забезпечує захист прав людини щодо виконання положень статей 3, 32 і 34 Конституції України. Чинні на сьогодні закони України з питань збирання, зберігання, використання та поширення інформації про особу не мають чіткого та узгодженого з європейськими стандартами визначення поняття "даних про особу".

Негайного перегляду та забезпечення додаткового захисту потребує порядок ведення справ у різних сферах життя та діяльності людини, пов'язаних із збором, використанням та передачею інформації про особу. Це стосується бібліотек, ЖЕКів, відділів кадрів за місцем роботи, медичних і спортивних закладів, а також ряду інших установ та організацій, що володіють будь-якою інформацією про особу.

Наявність значної кількості нормативно-правових актів, що регулюють питання захисту персональних даних, зумовила необхідність розроблення проекту базового комплексного Закону України з цих питань - про захист персональних даних. На стадії опрацювання знаходяться проекти Законів України про контроль стану інформаційної безпеки в межах передачі даних і про електронний документообіг. Розроблено проект Закону України про Державний реєстр фізичних осіб. Передбачається, що цей Закон визначатиме, зокрема, порядок збирання та використання персональної інформації про особу.

Основним орієнтиром для вдосконалення законодавства України з питань захисту персональних даних та його наближення до відповідного законодавства ЄС, крім Конвенції Ради Європи від 28 січня 1981 року N 108, може слугувати Директива 95/46/ЄС Європейського парламенту та Ради ЄС від 24 жовтня 1995 року про захист (прав) фізичних осіб у зв'язку із автоматизованою обробкою персональних даних та про вільну передачу таких даних.

Короткострокові пріоритети (2000 - 2001 роки)

Підготовка до здійснення відповідних заходів, спрямованих на забезпечення такого рівня захисту прав фізичних осіб у зв'язку з використанням персональних даних, який би відповідав вимогам ЄС у цій сфері. Підготовка до підписання Україною Конвенції Ради Європи від 28 січня 1981 року N 108 та проведення аналізу відповідності законодавства України її вимогам з метою подальшої ратифікації Конвенції.

Середньострокові пріоритети (2002 - 2003 роки)

Забезпечення розвитку національного законодавства, що регулює питання захисту персональних даних, з метою його наближення до законодавства ЄС:

підготовка на підставі матеріалів, отриманих в ході реалізації короткострокових пріоритетів, рекомендацій щодо обсягів та термінів адаптації законодавства України з питань захисту персональних даних до законодавства ЄС;

внесення до планів роботи з адаптації законодавства України до законодавства ЄС проектів нормативно-правових актів, предмет правового регулювання яких пов'язаний із захистом персональних даних, а також підготовка висновків щодо можливих політичних, економічних та соціальних наслідків прийняття таких актів;

організація перекладу актів законодавства ЄС, що використовуватимуться під час розроблення відповідних проектів нормативно-правових актів України, внесених до планів роботи з адаптації законодавства України до законодавства ЄС;

розроблення на основі Конвенції Ради Європи від 28.01.81 року N 108 про захист (прав) фізичних осіб у зв'язку з автоматизованою обробкою персональних даних та відповідних норм ЄС проекту закону України щодо захисту персональних даних та забезпечення відповідного рівня захисту інформації про особу;

розроблення, з урахуванням основних положень законодавства ЄС, інших проектів нормативно-правових актів України з питань захисту персональних даних;

аналіз законодавства України з питань захисту персональних даних на предмет його відповідності вимогам законодавства ЄС.

Довгострокові пріоритети (2004 - 2007 роки)

Досягнення повної відповідності законодавству ЄС законодавства України з питань захисту персональних даних; впровадження цього законодавства та забезпечення такого рівня захисту інформації про особу, який відповідає рівню захисту в державах - членах ЄС.

Розроблення та реалізація розширеної програми гармонізації законодавства України із законодавством ЄС у сфері захисту інформації про особу та забезпечення моніторингу з боку ЄК у цій сфері.

Інституційні потреби

Реалізація цих завдань вимагатиме визначення органу, який буде займатися питаннями захисту інформації про особу та забезпечуватиме координацію діяльності центральних органів виконавчої влади у цій сфері.

Для досягнення необхідного рівня інституційної спроможності, включаючи всі аспекти, необхідно здійснити такі заходи:

організаційно-методичне забезпечення:

створення ефективної системи проведення досліджень щодо визначення відповідності українського законодавства в галузі захисту інформації про особу законодавству ЄС, запровадження механізму швидкого доступу до результатів досліджень з боку всіх органів державної влади, визначених відповідальними за адаптацію, з поступовим коригуванням законодавчого поля країни у напрямі його наближення до відповідних галузей європейського права;

підвищення кваліфікації та навчання фахівців, відповідальних за здійснення заходів з реалізації цієї Програми:

створення на базі центральних органів виконавчої влади, до компетенції яких належать питання захисту інформації про особу, структури для здійснення нагляду за дотриманням положень законодавства в цій галузі;

інформаційне забезпечення підрозділів, відповідальних за інтеграційні питання:

створення на базі центральних органів виконавчої влади, до компетенції яких належать питання захисту інформації про особу, бази даних законодавства ЄС і надання можливості всім органам державної влади використовувати її для забезпечення належного рівня захисту інформації про особу;

створення або удосконалення існуючої технічної та технологічної бази:

забезпечення всіх органів державної влади, що збирають та використовують інформацію про особу, необхідним комп'ютерним обладнанням, оргтехнікою, сучасними засобами зв'язку, включаючи вільний доступ до мережі Internet у поєднанні з користуванням електронною поштою, за умови надійного захисту інформаційних систем від несанкціонованого втручання в їх роботу.

4.5. Суспільна інформованість

Поточний стан

Україна досягла високого рівня готовності до виконання міжнародних зобов'язань у сфері масової інформації та задоволення інформаційних потреб суспільства. Національні конституційні норми та норми законів про засоби масової інформації в цілому відповідають європейським. З огляду на те, що загальноєвропейських правових актів, які б регулювали діяльність засобів масової інформації, на рівні ЄС не існує, (крім деяких протокольних зауважень у телекомунікаційній сфері, зокрема щодо громадського телебачення, які можна було б впровадити в національне законодавство на стадії асоційованого членства чи напередодні вступу України до ЄС), гармонізація національного законодавства здійснюється відповідно до резолюцій, рекомендацій та стандартів Ради Європи і шляхом приєднання до європейських конвенцій та програм.

Регулювання основних засад діяльності засобів масової інформації здійснюється як конституційними нормами - стаття 34 Конституції України, що повністю відповідає статті 10 Європейської конвенції з прав людини, яка гарантує право на свободу думки і слова, так і нормами Законів України "Про інформацію", "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні", "Про телебачення і радіомовлення", "Про інформаційні агентства", "Про авторське право і суміжні права", "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів", "Про рекламу" та інші.

Загальнонаціональна підтримка курсу інтеграції України до ЄС, досягнення розуміння безальтернативності даного курсу суспільством можливі за умови тісної співпраці органів державної влади і місцевого самоврядування, органів масової інформації, освіти, культури.

Поряд з іншими напрямами європейської інтеграції це передусім потребує відповідної орієнтації діяльності засобів масової інформації на висвітлення розвитку відносин між Україною та ЄС, широке всебічне роз'яснення значення європейського вибору України, забезпечення неупередженого сприйняття громадянами України європейської інтеграції, а також регулярного інформування громадськості про політичні, економічні та соціальні процеси, що відбуваються в ЄС, окремих його державах-членах та країнах-претендентах.

Не менш важливим є і донесення до урядів та громадян держав - членів ЄС об'єктивної, неупередженої інформації про Україну та її здобутки на шляху реформ.

У 1999 році на державному рівні започатковано заходи щодо суспільної підтримки курсу України на інтеграцію до ЄС, почали діяти також відповідні програми в окремих областях України, зокрема у Волинській, Луганській, Львівській, Одеській, Черкаській.

Короткострокові пріоритети (2000 - 2001 роки)

Підготовка та розповсюдження інформаційних матеріалів про стратегічне партнерство України і ЄС.

Створення на державному та регіональному рівнях навчально-пізнавальних телерадіопрограм для оволодіння офіційними мовами ЄС широкими верствами населення.

Створення аналітичних телерадіопрограм з проблем внутрішнього та зовнішнього забезпечення європейської інтеграції, реалізації УПС за участю державних службовців та провідних науковців.

Запровадження в друкованих засобах масової інформації постійних рубрик для висвітлення процесів інтеграції України до ЄС, міжрегіонального, транскордонного та прикордонного соціально-економічного співробітництва.

Оптимізація державної інформаційної інфраструктури, розподілу компетенції та координації її діяльності. Організація та координація дій суб'єктів інформаційної політики, спрямованих на суспільну підтримку курсу України на інтеграцію до ЄС та широку суспільну інформованість про Україну і ЄС.

Співробітництво в сфері масової інформації з міжнародними організаціями, Європейською Комісією, ОБСЄ, Радою Європи і НАТО через їх представництва в Україні, а також шляхом прямих зв'язків, із залученням ресурсів цих організацій на спільні проекти.

Розширення взаємного доступу до інформації, зокрема до баз даних, на основі дотримання прав на інтелектуальну власність.

Підготовка, навчання і підвищення кваліфікації працівників преси, радіо і телебачення.

Інституційні потреби

Кадрове і організаційне забезпечення структурних підрозділів Державного комітету інформаційної політики, телебачення і радіомовлення України, доцільність яких пов'язана з вирішенням питань євроатлантичної інтеграції.

Середньострокові пріоритети (2002 - 2003 роки)

Технологічне оновлення національної інформаційної індустрії і формування власних конкурентоспроможних інформаційних ресурсів.

Створення єдиної інформаційної системи України.

Діяльність на регіональному рівні - створення нових структур з вивчення, розповсюдження та використання матеріалів з питань інтеграції України до ЄС; організація оперативного інформування комітетів інформації та прес-служб облдержадміністрацій з питань діяльності ЄС.

Довгострокові пріоритети (2004 - 2007 роки)

Інтеграція України в світову інформаційну систему.

Розділ 5. ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК КРАЇНИ

5.1. Макроекономічна стабілізація

Поточна ситуація

Сьогоднішню ситуацію в Україні характеризує соціально-економічне становище перехідного періоду:

змінено модель економічного розвитку країни, а саме: фактично ліквідовано стару систему директивного централізованого планування, розподілу ресурсів і контролю з боку державних органів;

триває процес зміни форм власності;

ліквідовано традиційний для радянської економіки тотальний дефіцит товарів. Ринок товарів та послуг значно поповнився (в основному за рахунок імпорту), причому цей ринок з'явився досить швидко та без суттєвої економічної підтримки з боку держави;

частина населення перейшла в нову сферу приватного підприємництва;

цілісну законодавчу систему ринкової економіки України ще не створено. Ряд процесів законодавчо не врегульовано, що дає змогу різним суб'єктам господарювання діяти не на користь держави;

велика кількість підприємств України різних форм власності стали неплатоспроможними, накопичили значні борги, перебувають на межі банкрутства або фактично є банкрутами, що в багатьох випадках пов'язано з неконкурентоспроможністю та збитковістю продукції;

відбулася різка поляризація населення за рівнем доходів.

Україна продовжує з наростаючою швидкістю змінюватися в напрямі створення ринкової економіки, закладено основи фінансової стабілізації, які будуть підтримані поглибленням структурних реформ.

Підсумки розвитку національної економіки за 1999 рік свідчать, що в основному вдалося подолати негативні наслідки фінансової кризи 1998 року. Головне - вдалося зламати негативні тенденції у виробництві промислової продукції (вперше протягом останніх десяти років у 1999 році одержано приріст виробництва на 4,3 відсотка).

Валовий внутрішній продукт (ВВП) порівняно з попереднім роком зменшився лише на 0,4 відсотка, що є найкращим показником за роки незалежності. Факторами, що сприяли уповільненню падіння ВВП та збільшенню обсягів промислової продукції, були помірна інфляція, зусилля Уряду по збільшенню доходів бюджету, забезпеченню поточних виплат, обмеженню бюджетних видатків, збільшенню внутрішніх інвестицій, пристосування підприємств до умов роботи в ринковому середовищі (зменшення частки бартерних операцій, досягнення позитивного сальдо зовнішньої торгівлі товарами і послугами).

У 1999 році здійснено ряд заходів щодо подальшої лібералізації валютного ринку. Внаслідок цього, незважаючи на окремі дестабілізаційні прояви, було витримано прогнозоване значення середньорічного показника обмінного курсу, який досяг 4.1 гривні за 1 долар США. Поряд з цим Національний банк України зміг збільшити валютні резерви.

Успішне подолання загрози розбалансування валютного ринку дало змогу Національному банку України пристосувати свою монетарну політику до умов, що склалися на валютному та грошовому ринку. У той же час істотного зменшення процентних ставок за кредитами не сталося. Діяльність банківської системи на кредитному ринку України у 1999 році формувалася під впливом низької платоспроможності суб'єктів господарської діяльності і обмежених кредитних ресурсів комерційних банків. Обсяги кредитування економіки комерційними банками на кінець минулого року становили 17 відсотків до ВВП.

Зміни споживчих цін залишаються помірними. Інфляція у 1999 році становила 19,2 відсотка. Спостерігалася стійка тенденція відставання темпів інфляції від темпів девальвації, що зумовлено високим ступенем насиченості споживчого ринку, в першу чергу продовольчими товарами вітчизняного виробництва.

Фінансова політика держави протягом минулого року спрямовувалася на забезпечення відповідності державних витрат сумі надходжень до бюджету, концентрації державних витрат на пріоритетних напрямах розвитку економіки, адресності у наданні соціальної допомоги непрацездатним громадянам.

Довідково. Ознакою успішної бюджетної політики став той факт, що за підсумками року дефіцит зведеного бюджету (1,5 відсотка ВВП) повністю профінансовано за рахунок внутрішніх джерел. Крім того, погашалися зовнішні борги і скорочувалася заборгованість з виплат заробітної плати працівникам бюджетної сфери.

Поштовхом для розвитку фондового ринку як обов'язкового елементу ринкового господарства стало започаткування приватизаційних процесів. На сьогодні в Україні функціонує майже 35 тис. акціонерних товариств, якими випущено акцій на суму близько 31 млрд. гривень. Понад 40 відсотків громадян України реалізували своє право власності на майно приватизованих підприємств за допомогою інвестиційних фондів та інвестиційних компаній. З року в рік збільшуються обсяги операцій на фондовому ринку. Так, у 1999 році порівняно з попереднім роком обсяги торгівлі цінними паперами збільшилися майже на 33 відсотки, а частка організованого ринку в загальному обсязі торгівлі цінними паперами зросла з 5 до 11 відсотків.

Проте необхідно констатувати, що сьогодні потенціал фондового ринку не повною мірою використовується для розв'язання таких загальноекономічних проблем, як створення інвестиційно привабливого клімату в державі, подолання кризи неплатежів, завершення структурної перебудови економіки, забезпечення збільшення доходів населення.

Потребує подальшого розвитку інфраструктура організованих ринків в Україні. Слід вжити заходів до удосконалення системи захисту прав інвесторів та системи регулювання суб'єктами фондового ринку на основі розширення саморегулювання.

Аналіз зовнішньої торгівлі товарами та послугами свідчить про деякі ознаки позитивних змін. Вперше за роки незалежності досягнуто позитивного сальдо зовнішньої торгівлі товарами.

Україна досягла певного прогресу у роздержавленні майна, форму власності змінило понад 65 тис. суб'єктів. За чисельністю працюючих у промисловості (62,5 відсотка), основними фондами (понад 50 відсотків) та обсягами виробленої промислової продукції (53 відсотки) досягнуто такої критичної маси приватизованих підприємств, яка має визначальний вплив на загальний стан економіки окремих регіонів і держави в цілому.

У той же час подальше поліпшення економічної ситуації потребує вирішення ряду фундаментальних проблем, орієнтованих на подолання збитковості значної кількості підприємств, прискорення темпів здійснення структурних зрушень, збільшення надходжень до державного бюджету і підвищення якості бюджетних послуг, подолання слабкості банківської системи. Крім того, поки що не вдалося повною мірою вирішити проблему створення єдиної правової бази для реалізації ринкових перетворень.

Короткострокові пріоритети (2000 - 2001 роки)

Закладення основ для довгострокового сталого економічного зростання на основі підвищення конкурентоспроможності.

Підвищення рівня життя населення.

Підвищення конкурентоспроможності економіки, створення умов, які сприяють розвитку суб'єктів усіх форм власності і господарювання та стимулювання економічної активності населення.

Стимулювання заощаджень і накопичень та їх подальшого інвестування в економіку.

Забезпечення зростання грошових доходів населення, підвищення соціальних гарантій відповідно до збільшення розміру прожиткового мінімуму.

У 2000 році заходами державного регулювання має бути забезпечено:

зниження інфляції до 15,9 відсотка (грудень до грудня);

досягнення бездефіцитного бюджету;

обмеження зниження курсу гривні до 5,78 гривні за 1 долар США в середньорічному вимірі згідно з прогнозними значеннями макроекономічних показників, а також до рівня внутрішніх цін і стану валютного ринку;

раціональне використання приросту грошової маси на 18 відсотків;

створення умов для зниження ставки рефінансування Національного банку України, що сприятиме процесу кредитування економіки;

ліквідацію заборгованості з виплати пенсій та інших соціальних виплат, нормалізацію виплати заробітної плати.

Середньострокові пріоритети (2002 - 2003 роки)

У перехідний період (2002 - 2003 роки) закласти базу для стабільного якісного росту у подальші роки, зокрема, забезпечити зростання інвестицій на рівні близько 7 відсотків щорічно.

Довідково. В першу чергу, будуть розвиватися галузі транспортної та телекомунікаційних мереж і будівництва, харчової і переробної промисловості з темпами щорічного приросту близько 5 відсотків та 4 відсотків відповідно.

Не очікується скорочення від'ємного значення чистого експорту. Це пов'язано з припущенням щодо зростання іноземних інвестицій та відповідним зростанням потоку імпортних інвестиційних товарів.

Частка кінцевих споживчих витрат сектора домашніх господарств знизиться у загальному обсязі ВВП майже до 55 відсотків (цей період орієнтований на нові інвестиції), але їх щорічний приріст становитиме приблизно 1,1 відсотка.

Кінцеві споживчі витрати сектора загальнодержавного управління скоротяться за цей час до 18 відсотків до ВВП, а реальне щорічне скорочення становитиме приблизно 1 відсоток. Це пов'язується із скороченням податків та намаганням утримати бездефіцитний бюджет.

Довгострокові пріоритети (2004 - 2007 роки)

Забезпечити розвиток економічного потенціалу.

Довідково. Досягнутий економічний потенціал дасть змогу розв'язувати в третьому періоді завдання подальшого розширення інвестицій до 27 відсотків ВВП в 2010 р. (тобто щорічний приріст становитиме 6 - 7 відсотків) і покращити сальдо зовнішньоторговельного балансу. Це відбуватиметься за рахунок орієнтації на закупівлю товарів вітчизняного виробництва нового покоління, що забезпечить зростання обсягу промислової продукції до 27 відсотків у структурі ВВП (реальний середньорічний приріст становитиме 5 - 6 відсотків).

Частка кінцевих витрат сектора державного управління зменшиться до 16 відсотків ВВП у 2007 році, але реальне середньорічне збільшення цього показника становитиме 2 - 3 відсотки.

5.2. Структурні реформи

Поточна ситуація

Особливістю сучасного етапу структурної перебудови є те, що вона здійснюється в умовах нестачі інвестиційних ресурсів, технологічного відставання і низької конкурентоспроможності вітчизняного виробництва.

Тривалий період спаду обсягів виробництва зумовлений цілим рядом об'єктивних причин, серед яких:

демілітаризація економіки та різке скорочення військових замовлень;

розрив господарських зв'язків із партнерами з колишнього Союзу РСР;

залежність країни від імпорту енергоносіїв, багатьох видів сировини, матеріалів і комплектуючих виробів та їх значне подорожчання з переходом на світові ціни у зовнішній торгівлі;

скорочення капітальних вкладень і, відповідно, зменшення попиту на продукцію галузей інвестиційного комплексу;

невідповідність матеріально-технічної бази підприємств потребам випуску сучасної продукції, яка спроможна конкурувати з іноземними аналогами;

велика кількість матеріало- і енергоємних техногенних виробництв із застарілими технологіями та надмірною потребою у капіталовкладеннях.

Ці та інші об'єктивні чинники стримували проведення радикальних ринкових реформ.

Зазнала деформації відтворювальна структура економіки. Знизилася питома вага традиційно найбільш значної складової доходу у ВВП - оплати праці. Активізувався процес натуралізації ВВП, за рахунок доходів від ведення підсобного господарства та індивідуальної діяльності. Зменшилася частка заощаджень у галузях реального сектору економіки. У використанні ВВП з'явилися ознаки споживчої структури економіки.

Одним із головних дестабілізуючих факторів в інвестиційній сфері стало зростання вартості капітального будівництва, зумовлене інфляцією та високим рівнем процентних ставок за користування кредитами, що зробило невигідним довгострокове кредитування інвестицій. Поглибилася диспропорція у галузевій структурі реального сектору економіки. Знижується рівень технічного і технологічного стану вітчизняного виробництва. Значного розповсюдження набуло фізичне і моральне старіння промислово-виробничих основних фондів.

У 1998 році в основному було завершено етап масової приватизації (за приватизаційні папери) і сформовано досить потужний недержавний сектор економіки, в розпорядження якого надійшла майже третина всіх основних фондів. Проте прогресивні перетворення в структурі форм власності не супроводжувалися створенням прошарку ефективних власників.

Значної гостроти набули питання формування конкурентного середовища. Через нерозвинутість малого і середнього бізнесу, недосконалість механізмів реструктуризації і банкрутства неефективних підприємств, низькі темпи нагромадження та концентрації легального капіталу повільно збільшується кількість ефективних суб'єктів господарювання.

Недостатнім слід визнати розвиток ринкової інфраструктури - фінансових, кредитних, страхових та фондових ринків, біржової системи товарних ринків, тому її вплив на розвиток підприємництва не приносить належних результатів. Обмежені інформаційні можливості підприємців щодо вивчення кон'юнктури ринку.

Високим залишається рівень монополізації багатьох загальнодержавних і регіональних товарних ринків, що призводить до неправомірних обмежень конкуренції.

Територіальні диспропорції в розміщенні промислового виробництва та його інфраструктурного забезпечення, що спричиняють нерівномірний розвиток окремих регіонів, нераціональне використання природно-ресурсного потенціалу і екологічний дисбаланс територій, підривають економічну основу розвитку регіонів, перетворюючи одних в донорів, інших - в реципієнтів.

Пріоритети структурної реформи

З огляду на складну соціально-економічну ситуацію, необхідність здійснення комплексу цілеспрямованих заходів для стабілізації виробництва і забезпечення економічного зростання на якісно новій основі передбачається, що структурна перебудова проводитиметься не за галузевим принципом, а за такими основними напрямами:

підвищення конкурентоспроможності виробництва;

посилення соціальної орієнтації економіки;

реалізація енергозберігаючої моделі розвитку економіки;

технологічне оновлення виробництва;

реструктуризація підприємств;

розвиток структури регіональної економіки.

З цією метою передбачається:

підвищення ролі держави у проведенні структурної політики переважно з використанням економічних важелів, власних ресурсів, можливостей інтеграційних процесів та забезпеченням інноваційного типу розвитку економіки;

забезпечення адаптації законодавства України до норм ЄС, насамперед до тих, що стосуються режиму найбільшого сприяння (відмова від застосування преференційних режимів для власних виробників та виробників третіх країн, ліквідація обмежень розвитку конкуренції тощо);

створення відповідного організаційно-економічного механізму приєднання України до ГАТТ/СОТ (уніфікація зовнішньоекономічного і податкового законодавства, забезпечення національного режиму для іноземних торговельних партнерів та інвесторів);

реструктуризація промисловості та сільського господарства із забезпеченням у короткостроковий період скорочення надлишкових потужностей та випереджаючим створенням нових робочих місць, передусім шляхом прискореного розвитку підприємств малого та середнього бізнесу;

залучення ресурсів міжнародних фінансових організацій, країн - донорів та технічної допомоги з метою підтримання структурної реформи і поглиблення інвестиційного, технологічного та наукового співробітництва;

залучення внутрішніх фінансових ресурсів, іноземних інвестиційних та кредитних ресурсів для забезпечення повноцінного функціонування підприємств України, реструктуризації, реконструкції, переоснащення, структурно-технологічної перебудови, модернізації, будівництва та впровадження новітніх конкурентоспроможних технологій, в першу чергу енерго- та матеріалозберігаючих;

залучення грошових (у тому числі валютних) заощаджень населення, для чого необхідною умовою повинне стати відновлення його довіри до фінансових установ; запровадження з цією метою механізму гарантування вкладів фізичних осіб та здійснення заходів, спрямованих на фінансове оздоровлення Державного ощадного банку України;

спрямовування одержуваних від приватизації коштів насамперед на розвиток і структурну перебудову економіки та на післяприватизаційну підтримку підприємств; передача в процесі приватизації земельних ділянок в довгострокову оренду з подальшим викупом;

створення механізмів захисту прав дрібних інвесторів з метою залучення вітчизняного та іноземного капіталу у процесі приватизації майна державних підприємств.

Короткострокові пріоритети (2000 - 2001 роки)

Створення умов для структурної перебудови і переходу до позитивної динаміки відтворювальних процесів, а саме:

розроблення комплексної програми розвитку ринку капіталу (основних ресурсів виробництва) та системи її впровадження;

забезпечення оздоровлення й прозорості фінансової і грошово-кредитної системи та її переорієнтації на потреби реального сектору економіки, підвищення сталості національної валюти і оптимізація механізму курсоутворення;

подальше реформування податкової і бюджетної системи з метою створення стимулів для розвитку вітчизняного виробництва, збалансування дохідної і видаткової частин бюджету, зменшення обсягів державних позик та створення умов для поступового накопичення внутрішніх інвестиційних ресурсів;

встановлення жорстких економічних санкцій за неефективне використання суб'єктами господарювання енергоресурсів, інвестиційних кредитів і майна державних підприємств, забезпечення реального скорочення обсягу бартерних (товарообмінних) операцій, особливо в розрахунках за енергоресурси, підвищення рівня монетизації економіки;

ліквідація заборгованості з виплати заробітної плати, пенсій та інших соціальних виплат через підвищення інтересу населення до суспільно корисної праці та довіру до урядових заходів із структурної перебудови, реалізації національної ідеї економічного зростання та підвищення рівня життя.

Середньострокові пріоритети (2002 - 2003 роки)

З урахуванням оцінки сучасного стану і реальних можливостей економіки головною метою структурної перебудови є подолання економічної кризи і створення умов для поступового нарощування темпів економічного розвитку. На цьому етапі структурної перебудови основні зусилля Кабінету Міністрів України передбачається зосередити на розв'язанні таких основних завдань:

забезпечення реалізації антикризових заходів, спрямованих на розблокування "тромбів" у фінансовій і грошово-кредитній системі та налагодження грошового обігу і стабілізацію національної грошової одиниці;

здійснення інституційних перетворень з метою підвищення ефективності функціонування ринкової економіки, забезпечення гарантій ефективного господарювання і використання права власності, антимонопольного регулювання і створення умов для вільної конкуренції;

підвищення ефективності управління державними підприємствами та державними корпоративними правами шляхом застосування контрактної форми трудового договору з керівниками державних підприємств, чіткого визначення повноважень органів виконавчої влади щодо управління державним майном, ефективних процедур банкрутства, впровадження децентралізованої системи управління державними корпоративними правами;

проведення податкової реформи, передбачивши спрощення податкової системи, зниження податкового тягаря на підприємства реального сектору економіки, підвищення рівня стягнення податків та стабілізацію податкових надходжень до бюджету;

скорочення використання псевдоринкових форм економічних відносин - бартеру, давальницької сировини, взаємозаліку тощо;

стимулювання розвитку пріоритетних виробництв і видів продукції, що мають або можуть отримати в короткостроковому чи середньостроковому періоді конкурентні переваги на світовому ринку, і забезпечити реальне зростання експортного потенціалу держави;

проведення реструктуризації неефективних суб'єктів господарювання з виділенням підприємств і видів продукції, що підлягають перепрофілюванню, ліквідації, консервації або конверсії, в тому числі через механізм банкрутства;

прискорення розвитку ринкової інфраструктури - товарних бірж, транспортних терміналів, фондового та страхового ринку, банківських і позабанківських фінансово-кредитних установ, сучасних систем зв'язку, ринку інформаційної продукції і послуг та їх інтеграції у міжнародне інформаційне поле;

створення сприятливого інвестиційного клімату; здійснення переходу від споживацької ідеології у використанні ВВП до забезпечення інвестиційного розвитку; підвищення рівня нагромадження в економіці, особливо частки інвестицій в основний капітал; стимулювання інноваційних процесів з метою технологічного оновлення, зниження енергоємності, підвищення ефективності і конкурентоспроможності вітчизняного виробництва.

Довгострокові пріоритети (2004 - 2007 роки)

У довгостроковому періоді загальна концепція структурної політики передбачає становлення на основі науково-технологічного розвитку високоефективної, здатної до саморозвитку соціально орієнтованої економічної системи ринкового типу, яка в змозі забезпечити активну мотивацію до трудової та підприємницької діяльності, високу якість життя, умови рівноправного партнерства у світовому економічному співтоваристві. До найважливіших стратегічних завдань цього періоду віднесено такі:

заохочення ділової активності підприємців і населення шляхом оптимізації форм власності, формування прошарку ефективних власників і стратегічних інвесторів, проведення податкової реформи з посиленням її стимулюючої функції у активізації виробництва та інвестиційної діяльності;

ретельне обґрунтування і підтримка пріоритетів розвитку та структурної перебудови економіки, передусім найбільш ефективних наукоємних і високотехнологічних галузей та виробництв, спроможних кардинально змінити економічний потенціал України, зокрема галузей агропромислового комплексу;

запровадження нових технологій, активізація інноваційної діяльності у напрямі науково-технологічного оновлення виробництва в усіх галузях економіки з підвищенням його техніко-економічних показників і забезпеченням конкурентоспроможності продукції на світовому ринку; зменшення ресурсоємності, насамперед енергоємності матеріального виробництва, за рахунок впровадження ресурсо- і енергозберігаючих технологій, згортання та реформування енерго- і ресурсоємних виробництв, переходу до ефективнішої галузевої структури;

розширення ринків збуту із входженням до найбільш пріоритетних і ефективних для національної економіки секторів світового ринку, активізацією внутрішнього ринку через підвищення рівня збалансованості виробництва, створенням замкнутих технологічних циклів з виробництва кінцевої продукції, переорієнтацією галузей машинобудування, металургійної та хімічної промисловості на більш повне задоволення потреб власної міжгалузевої кооперації;

посилення соціальної орієнтації економіки і екологічне оздоровлення життєвого простору, розв'язання на цій основі комплексу соціально-економічних завдань, що забезпечують ліквідацію старих і створення нових робочих місць, проведення реформи заробітної плати, істотне підвищення рівня і якості життя населення, його соціального захисту; зменшення техногенного навантаження на навколишнє середовище, перехід до збалансованого використання і відтворення природно-ресурсних факторів життєдіяльності, формування раціональної системи розселення, активізація функціонування сіл та малих міст, якісне оздоровлення регіонів.

Розділ 6. ВНУТРІШНІЙ РИНОК БЕЗ КОРДОНІВ

6.1. Загальні питання

6.1.1. Державні закупівлі

Поточна ситуація

Система державних закупівель товарів, робіт та послуг, що діє в Україні, започаткована Законом України "Про поставки продукції для державних потреб", прийнятим Верховною Радою України 22 грудня 1995 року, і постановою Кабінету Міністрів України від 29 лютого 1996 року N 266 "Про Порядок формування та розміщення державних замовлень на поставку продукції для державних потреб і контролю за їх виконанням".

З огляду на зміни, що сталися в національній економіці, виникла потреба в удосконаленні механізму організації роботи з проведення державних закупівель та внесення коректив до нормативних актів з цього питання.

У першу чергу це пов'язано з намірами України приєднатися до системи СОТ (WTO) та інтегруватися в ЄС. Головною умовою для реалізації цих намірів є приведення законодавства України, у тому числі з питань державних закупівель, у відповідність із нормами і правилами міжнародної торгівлі.

У рамках здійснення заходів з удосконалення системи державних закупівель в Україні та з метою наближення діючих процедур розміщення державних закупівель до передбачених вимогами системи СОТ у 1997 - 1998 роках було прийнято постанови Кабінету Міністрів України від 28 червня 1997 року N 694 "Про організацію та проведення торгів (тендерів) у сфері державних закупівель товарів (робіт, послуг)", від 24 вересня 1997 року N 1058 "Про створення єдиної системи закупівель товарів (робіт, послуг) за рахунок коштів державного бюджету та іноземних кредитів, що залучаються під гарантії Кабінету Міністрів України" і від 1 вересня 1998 року N 1369 "Про проведення торгів (тендерів) у будівництві".

З метою вдосконалення норм і процедур закупівлі товарів (робіт, послуг) за рахунок коштів державного бюджету та іноземних кредитів, що залучаються під гарантії Кабінету Міністрів України, прийнято постанову Кабінету Міністрів України від 22 листопада 1999 року N 2113 "Про вдосконалення системи державних закупівель".

Дія законодавства України з державних закупівель поширюється тільки на органи державної влади, організації, установи, підприємства, які провадять закупівлю товарів, робіт, послуг за рахунок коштів державного бюджету, державних позабюджетних фондів та кредитів, наданих під гарантії Кабінету Міністрів України. Чинне законодавство визначає норми щодо:

організації та проведення торгів (тендерів);

підготовки та ведення тендерної документації;

організації тендерних комітетів;

контролю за дотриманням вимог законодавства при здійсненні державних закупівель та інших процедурних питань.

З урахуванням рекомендацій ЮНСІТРАЛ про державні закупівлі, Уругвайської угоди про державні закупівлі СОТ і відповідних Директив ЄС з ініціативи Кабінету Міністрів України Верховною Радою України прийнято Закон України "Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти", який набрав чинності у липні 2000 року.

Закон передбачає створення на законодавчому рівні правової бази, яка в цілому відповідатиме загальноприйнятим правилам міжнародної торгівлі.

Короткострокові пріоритети (2000 - 2001 роки)

Гармонізація українського законодавства до норм і правил ЄС

Діючі нормативно-правові акти і Закон України "Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти" в цілому відповідають основним директивам ЄС у цій сфері, в тому числі директивам 93/36/ЄЕС (Директива про суспільну закупівлю товарів) та 93/37/ЄЕС (Директива про суспільну закупівлю робіт). Однак з прийняттям зазначеного Закону виникла потреба у розробленні відповідних нормативно-правових актів, які безпосередньо регламентували б реалізацію окремих його положень, зокрема щодо:

особливостей інформаційного забезпечення тендерних процедур, подання оголошень у спеціальному інформаційному бюлетені "Вісник державних закупівель";

проведення моніторингу та контролю за дотриманням вимог законодавства у разі здійснення державних закупівель;

розгляду спірних питань та оскаржень, які виникатимуть у процесі проведення тендерів, а також інших процедурних питань.

Ці питання повинні бути вирішені у тримісячний термін з дня набрання чинності Законом України "Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти".

З 2000 року запроваджена державна статистична звітність щодо проведення торгів (тендерів) з державних закупівель, яка стане основою їх моніторингу.

Для подальшої гармонізації українського законодавства до норм і правил ЄС необхідно протягом 2000 - 2001 років забезпечити:

переклад та опрацювання відповідних директив ЄС, інших регламентуючих документів та нормативів СОТ українською мовою з метою їх практичного використання;

достатнє комп'ютерно-офісне та програмне забезпечення аналізу і розроблення національних регламентів з питань державних закупівель;

набуття теоретичних знань та практичного досвіду державними службовцями центральних органів виконавчої влади з питань законодавства, моніторингу, інформаційного забезпечення проведення тендерів, у тому числі шляхом організації навчальних візитів до окремих європейських країн;

навчання державних службовців місцевих органів виконавчої влади з питань застосування законодавства щодо державних закупівель та організації роботи з проведення тендерів.

Довідково. Для підготовки кадрів відповідного професійного рівня Міністерством економіки України досягнута домовленість з міжнародними організаціями (Світовий банк, Шведське агентство з міжнародного розвитку про надання підтримки у реалізації освітньої програми для українських фахівців), які безпосередньо займаються питаннями державних закупівель. У рамках реалізації цих домовленостей розглядатиметься законодавство України та ЄС і практичні аспекти державних закупівель відповідно до законодавства України.

Для успішного проведення навчання необхідна підтримка ЄС, зокрема щодо надання аналітичних матеріалів з питань державних закупівель в цілому по ЄС, окремих державах - членах ЄС, державах з першої групи претендентів на вступ до ЄС та норм СОТ (у першу чергу в таких державах, як Великобританія, Франція, Німеччина, Швеція, Естонія, Чехія, Угорщина, Польща), а також норм і правил СОТ.

Середньострокові пріоритети (2002 - 2003 роки)

Проведення роботи щодо удосконалення нормативно-правової бази згідно з нормами ЄС:

поступова законодавча імплементація директив ЄС щодо державних закупівель: 89/665/ЄЕС (директива щодо оскаржень);

розроблення проекту українського варіанту європейської системи класифікаторів CPV;

подальша гармонізація норм українського законодавства з європейськими нормами.

Удосконалення роботи спеціального центрального органу з питань координації закупівель товарів, робіт і послуг для державних потреб:

удосконалення технічних засобів (офісної та комп'ютерної техніки);

створення мережі місцевих представників спеціального уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань координації закупівель товарів, робіт і послуг для державних потреб, які б координували державні закупівлі на регіональних та місцевих рівнях;

розвиток інформаційної бази з проведення державних закупівель;

поширення інформації з державних закупівель в електронній мережі Internet, що стане першим кроком до уніфікації з європейською системою інформаційної підтримки суспільних закупівель, зокрема з електронною системою TED (Tender Electronic Daily);

здійснення міжнародного співробітництва з державами ЄС та державами - претендентами шляхом організації спільних семінарів разом з аналогічними національними відповідальними органами;

забезпечення реалізації навчальних програм;

створення навчального центру з державних закупівель та раціонального використання державних коштів на базі спеціального уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань координації закупівель товарів, робіт, послуг для державних потреб за участю Міністерства фінансів України, Головдержказначейства, Головного контрольно-ревізійного управління, Рахункової палати, представників ЄС та Світового Банку.

Заходи підтримки:

перекласти відповідні директиви та регламенти ЄС на українську мову;

закупити комп'ютерну та офісну техніку для спеціально уповноваженого органу, забезпечити Internet-підтримку;

провести навчальні семінари на базі створеного навчального центру.

Довгострокові пріоритети (2004 - 2007 роки)

Продовження роботи щодо вдосконалення нормативно-правової бази згідно з нормами та директивами ЄС;

поступова законодавча імплементація директив ЄС щодо суспільних закупівель;

перехід до європейської системи класифікаторів CPV.

Продовження реалізації навчальних програм, зокрема щодо навчання службовців місцевого рівня:

організація і проведення спеціальним навчальним центром з державних закупівель виїзних семінарів для службовців місцевого рівня;

здійснення міжнародного співробітництва з країнами ЄС та Центральної Європи з питань державних закупівель на рівні органів місцевої влади, в тому числі реалізація спільних навчальних програм.

Напрями підтримки:

забезпечити переклад відповідних директив та регламентів ЄС на українську мову;

організувати та провести регіональні та муніципальні семінари з питань державних закупівель на базі філій Академії державного управління при Президентові України та обласних (міських) державних адміністрацій.

6.1.2. Державна допомога

Поточна ситуація

З метою підтримки вітчизняного виробника органами державної влади України різного рівня надається державна допомога у великих розмірах та різноманітних формах, зокрема у формі прямих платежів підприємствам та у непрямій формі через надання режиму сприяння підприємствам, позики під нижчі проценти, пільгові зниження рівня державних внесків та виплат на соціальну допомогу, пільгові тарифи на енергію, відстрочення сплати податків, списання боргів, закупівля акцій за надмірно високою ціною або надання фондів за зниженою вартістю тощо).

Зниження обсягів субсидування суспільного виробництва країни разом із стимулюванням інвестицій на його технічне переоснащення є найважливішою передумовою реформування економіки, стабілізації бюджету, збільшення бюджетних доходів та зниження державних витрат.

На сьогодні в Україні немає прозорої, чітко визначеної процедури надання державної допомоги та органу, який би мав повноваження щодо здійснення контролю за наданням державної допомоги (моніторинг).

Українське законодавство не дає визначення поняття "державна допомога (субсидії)" і не містить правових норм, які забезпечували б системний контроль за наданням такої допомоги і регулювали б її застосування як інструмента державної економічної політики.

На сьогодні правовим підґрунтям упорядкування державної допомоги в Україні є тільки стаття 6 Закону України "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності" та стаття 49 УПС, яка накладає зобов'язання загального характеру щодо:

утримання від надання державної допомоги окремим підприємствам чи виробникам товарів (крім первинних товарів, визначених ГАТТ) та послуг за умови, що така допомога спотворює або може спотворити конкуренцію і таким чином впливає на торгівлю між ЄС та Україною;

надання інформації на прохання однієї із Сторін іншій Стороні про свої схеми допомоги або про окремі випадки надання державної допомоги.

Однак ці правові норми не містять визначення ні допомоги, ні процедурних правил. Разом з тим стаття 49 УПС посилається на визначення ГАТТ щодо переліку товарів, до яких застосовується правило "м'якої заборони".

Загалом, у рамках Угоди Україна взяла на себе зобов'язання "лібералізувати торгівлю на принципах, які містяться у ГАТТ, з поправками, внесеними Уругвайським раундом".

Виходячи із зазначеного, та за умови, що приєднання України до ГАТТ/СОТ є невід'ємною складовою розвитку економічних реформ в Україні та її інтеграції в ЄС, постає проблема приведення механізму державної підтримки підприємств у відповідність з нормами ЄС і принципами ГАТТ/СОТ.

Довідково. Угода про субсидії та компенсаційні заходи СОТ вперше дає визначення субсидій, зокрема особливих та неспецифічних субсидій, і встановлює по суті три категорії субсидій:

заборонені (експортні субсидії та субсидії на заміщення імпорту);

субсидії, які не дають підстав для компенсаційних заходів (неспецифічні субсидії, призначені для здійснення науково-дослідних робіт, а також для розв'язання регіональних проблем та проблем довкілля);

субсидії, які не забороняються, але можуть бути оскаржені та підлягають компенсаційним заходам у випадку, якщо вони мають негативні наслідки для членів СОТ.

Зазначена Угода чітко регулює процес надання субсидій промисловим підприємствам, передбачає, що уряд має право втручатися в економіку країни для досягнення певного сприятливого економічного і соціального ефекту. Саме тому відповідно до норм і принципів ГАТТ/СОТ заходи щодо регулювання субсидій здійснюються з метою заборони або обмеження надання субсидій, які справляють найбільш спотворювальний вплив на конкуренцію, і сприяння іншим видам субсидій, спрямованих на розв'язання нагальних соціально-економічних проблем.

Визначення субсидій у рамках ГАТТ/СОТ базується на широкому трактуванні цього поняття.

До субсидій у широкому розумінні належать усі форми втручання держави в економічну діяльність, які ведуть до зміни цін на товари або чинників виробництва, а отже, до зміни умов конкуренції на користь окремих підприємств.

Субсидії в широкому розумінні включають не тільки бюджетне фінансування поточних витрат і податкові пільги, але також:

державний контроль за цінами;

обмеження щодо виходу на ринок;

покриття або списання збитків суб'єктів економічної діяльності;

бюджетне фінансування інвестицій;

заходи митного захисту та інші заходи щодо регулювання зовнішньоекономічної діяльності;

надання підприємствам державних гарантій для отримання кредитів з правом регресної вимоги держави до підприємств.

Крім цього, стосовно державних підприємств у світовій практиці використовується поняття "приховані субсидії". Такими вважаються:

пільгові кредити;

багаторазові відстрочення виплати основної суми кредиту і процентів за ним, повне списання боргів за кредитами;

заборгованість із сплати податків, списання податкової заборгованості;

привілеї щодо отримання державних замовлень;

привілеї в купівлі товарів і послуг у держави або інших підприємств за цінами, нижчими від ринкових;

користування державними землями і будівлями без сплати за оренду.

Основними ознаками, які характеризують поняття "державна допомога" з точки зору законодавства ЄС і є критерієм при здійсненні контролю за її наданням, є такі:

наявність переваг, які отримує підприємство, та їх характер;

джерело допомоги (надається державою чи з державних ресурсів);

підтримка окремих підприємств чи виробництва окремих товарів;

спотворення чи загроза спотворення конкуренції;

вплив на міждержавну торгівлю.

У процесі приєднання до ГАТТ/СОТ та інтеграції до ЄС Україні необхідно привести механізм державного субсидування підприємств у відповідність до норм ГАТТ/СОТ та ЄС, одночасно забезпечуючи використання механізму захисту внутрішнього ринку від імпорту, який є предметом забороненого субсидування. Закон України від 22 грудня 1998 року "Про захист національного товаровиробника від субсидованого імпорту" передбачає запровадження системи державного захисту національного товаровиробника на засадах норм та правил ГАТТ/СОТ у випадку здійснення нелегітимного імпорту.

Короткострокові пріоритети (2000 - 2001 роки)

Здійснення заходів щодо виявлення та перевірки наявних форм державної допомоги, яка надається органами державної влади всіх рівнів, на відповідність статті 49 УПС.

Підготовка проекту Закону України про врегулювання надання державної допомоги підприємствам та пропозицій стосовно опрацювання інших нормативно-правових актів, якими регулюються надання державної допомоги з урахуванням:

статті 49 УПС;

статей 92, 93, 94, 150а та 130в Римського договору про заснування Європейського Співтовариства (в Амстердамському договорі, який набрав чинності в 1999 році, це відповідно статті 87, 88, 89, 158 та 159);

положення Угоди СОТ про субсидії і компенсаційні заходи.

Опрацювання концепції діяльності структурного підрозділу, який здійснюватиме функції контролю за державною допомогою (моніторинг).

Забезпечення захисту конкуренції та запобігання її обмеженню шляхом запровадження процедури погодження з Антимонопольним комітетом України надання усіх видів державної допомоги.

Інституційні потреби

Визначення системи органів, відповідальних за здійснення контролю за наданням державної допомоги.

Розподіл функціональних обов'язків між органами державної влади щодо здійснення контролю за наданням державної допомоги із забезпеченням дотримання норм ЄС та СОТ щодо субсидування.

Створення структурного підрозділу, який здійснюватиме функції контролю за державною допомогою (моніторинг), забезпечить отримання необхідної інформації від задіяних урядових структурних підрозділів проведення необхідної експертизи. Визначення повноважень та функціональних обов'язків підрозділу.

Проведення комплексного навчання та підготовка фахівців, які займатимуться проблемами опрацювання нормативно-правової бази з контролю за наданням державної допомоги та здійсненням процедури контролю (20 осіб).

Середньострокові пріоритети (2002 - 2003 роки)

Опрацювання процедури системного контролю за наданням державної допомоги на основі процедурних норм законодавства ЄС, яка має забезпечити прозорість процесу надання державної допомоги.

Інституційні потреби

Започаткування створення інформаційної бази у сфері державної допомоги.

Підвищення кваліфікації спеціалістів, які займаються проблемами надання державної допомоги, та організація стажування у відповідних структурах ЄС і державах - кандидатах на вступ до ЄС.

Проведення семінарів для державних службовців з питань запровадження в Україні міжнародних правил стосовно субсидування.

Довгострокові пріоритети (2004 - 2007 роки)

Удосконалення правових норм у галузі контролю за наданням державної допомоги з метою досягнення необхідного рівня адаптації законодавства щодо державної допомоги.

Здійснення систематичної перевірки всіх форм державної допомоги на сумісність з правилами ЄС та СОТ з урахуванням положень щодо забезпечення спеціальних умов для розв'язання проблем перехідного періоду.

Забезпечення запровадження процедури інформування Європейської Комісії про схеми та окремі випадки надання державної допомоги.

Оцінка фінансових витрат на реалізацію заходів щодо контролю за наданням державної допомоги на період (2001 - 2002 роки)

Бюджетні витрати - 1 млн. гривень;

Потреба у технічній допомозі - 2 млн. гривень.

6.1.3. Захист прав інтелектуальної власності

Поточна ситуація

Україна виконує зобов'язання щодо вимог Угоди (стаття 50, Додаток III та стаття 51). Постійно проводиться робота, пов'язана із вдосконаленням нормативно-правової бази і правового поля в цілому стосовно права інтелектуальної власності.

Україна приєдналася до таких міжнародних конвенцій та договорів:

31 травня 1995 р. - до Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів;

26 грудня 1992 р. - до Паризької конвенції з охорони промислової власності;

2 червня 1995 р. - до Міжнародної конвенції про охорону нових сортів рослин (UPOV) у редакції 1978 року;

1 листопада 1996 р. - до Будапештського договору про міжнародне визнання депонування мікроорганізмів з метою патентної процедури від 28 квітня 1977 року та Інструкції до нього від 31 січня 1981 року.

Крім зазначених вище, Україна бере участь у таких міжнародних договорах:

Конвенції, якою була заснована Всесвітня організація інтелектуальної власності (з 26 квітня 1970 р.);

Мадридській угоді про міжнародну реєстрацію знаків (з 26 серпня 1992 р.);

Всесвітній конвенції про авторське право (з 23 грудня 1993 р.);

Договорі про патентну кооперацію (з 26 серпня 1992 р.);

Угоді про заходи щодо охорони промислової власності та про створення Міждержавної ради з питань охорони промислової власності (з 12 березня 1993 р.);

Угоді про співробітництво в галузі охорони авторського права та суміжних прав (з 27 січня 1995 р.);

Договорі про закони щодо товарних знаків (з 13 жовтня 1995 р.);

Найробському договорі про охорону Олімпійського символу (з 13 березня 1998 р.);

Конвенції про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення їхніх фонограм (з 15 червня 1999 р.).

1 червня 2000 року Верховною Радою України прийнято рішення про приєднання України до Протоколу до Мадридської угоди про Міжнародну реєстрацію знаків та до Ніццької угоди про Міжнародну класифікацію товарів і послуг для реєстрації знаків. Прийнято Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі", розроблено проект Закону України "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про охорону прав на промислові зразки", в яких враховано положення Директиви ЄС N 1768/92 та вимоги Угоди про торговельні аспекти інтелектуальної власності (Угода TRIPs), а також проект Закону України "Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів України щодо посилення відповідальності за порушення прав на об'єкти інтелектуальної власності".

16 червня 1999 року прийнято Закон України "Про охорону прав на зазначення походження товарів", де враховано положення Директиви ЄС N 2081/92 та статей 22 - 24 Угоди TRIPs. У першому читанні прийнято проект Закону про внесення змін і доповнень до Закону України "Про охорону прав на сорти рослин", що містить положення, передбачені конвенцією UPOV у редакції 1991 року.

Готуються документи з питань приєднання до нового Акта Гаазької угоди про міжнародну реєстрацію промислових зразків, що сприятиме зміцненню державної системи охорони промислової власності і активізації роботи з приєднання України до СОТ та інтеграції до ЄС.

Згідно з пунктами 1 і 2 статті 51 УПС під час розроблення проектів нормативно-правових актів щодо внесення змін і доповнень до діючих Законів України та під час розроблення нових проектів законів про охорону прав на об'єкти промислової власності враховуються положення, що містяться в Директивах ЄС та Угоді TRIPs.

На розгляді у Верховній Раді України перебувають проекти Законів України про приєднання України до Римської конвенції про охорону прав виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення 1961 р., про приєднання України до Конвенції про поширення несучих програми сигналів, переданих через супутники. Ці конвенції стосуються охорони прав виробників фонограм та аудіовізуальних творів, і приєднання до них має бути важливим кроком з точки зору забезпечення захисту авторських і суміжних прав, в тому числі боротьбі з так званим "піратством".

У Верховній Раді України готується до другого читання проект Закону України про внесення змін і доповнень до Закону України "Про авторське право і суміжні права", в якому, зокрема, є положення щодо охорони комп'ютерних програм і баз даних (Директива Ради 91/250/ЄЕС від 14 травня 1991 року, Директива РЄ та Європейського парламенту 96/9/ЄС від 11 березня 1996 року).

З 23 березня 2000 року набрав чинності Закон України "Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів та фонограм".

Законодавча неврегульованість питань, пов'язаних з митним контролем та митним оформленням товарів та інших предметів, що містять об'єкти інтелектуальної власності, при їх переміщенні через митний кордон України зумовила внесення до проекту нового Митного кодексу України статті 496, якою передбачено відповідальність за переміщення через митний кордон України товарів та інших предметів з порушенням права інтелектуальної власності.

Короткострокові (2000 - 2001 роки) та середньострокові (2002 - 2003 роки) пріоритети

Адаптація нормативно-правових актів України, гармонізація положень національного законодавства з законодавством ЄС, забезпечення остаточного розроблення та прийняття Законів України:

Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів України щодо посилення відповідальності за правопорушення у сфері інтелектуальної власності;

Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про охорону прав на промислові зразки";

Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг";

Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про охорону прав на сорти рослин";

Про охорону результатів селекційної діяльності;

Про приєднання України до Римської конвенції про охорону прав виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення 1961 р.;

Про приєднання України до Конвенції про поширення несучих програми сигналів, переданих через супутники;

Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про авторське право і суміжні права".

Створення необхідної нормативно-правової бази щодо митного контролю і митного оформлення товарів та інших предметів, які містять об'єкти інтелектуальної власності, при їх переміщенні через митний кордон України та механізму її застосування, включаючи підготовку відповідних фахівців з урахуванням досвіду країн ЄС.

Розроблення та реалізація заходів щодо виконання Україною зобов'язань, що випливають з багатосторонніх конвенцій у сфері інтелектуальної власності.

Прийняття комплексу заходів щодо запровадження голографічного маркування фонографічної, аудіо-, відео- та програмної продукції на вінілових, магнітних та оптичних носіях з метою їх ідентифікації під час здійснення операцій із ввезення, транспортування, реалізації цієї продукції на території України.

6.1.4. Бухгалтерський облік та аудит

Поточна ситуація

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", постанова Правління Національного банку України від 12 грудня 1997 року N 436 "Про затвердження "Правил організації фінансової та статистичної звітності банків України" та ін.

Програма реформування системи бухгалтерського обліку із застосуванням міжнародних стандартів, яка передбачає здійснення в 1999 - 2001 роках заходів щодо прискорення процесу приведення національної системи бухгалтерського обліку у відповідність з вимогами ринкової економіки та міжнародними стандартами бухгалтерського обліку, була затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 1998 року N 1706.

Для трансформації системи бухгалтерського обліку Міністерство фінансів України і Європейський Союз у 1998 році уклали угоду про здійснення проекту "Підтримка реформування системи бухгалтерського обліку" за програмою Tacis.

Проект передбачає реалізацію заходів з експертної оцінки проектних розробок національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку, а також розроблення окремих національних положень (стандартів), які в цілому складуть пакет нормативних актів з регулювання всіх питань бухгалтерського обліку і звітності, що охоплюються міжнародними стандартами фінансової звітності.

До пакету положень (стандартів) увійде 25 національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку, які передбачається ввести в дію протягом 2000 - 2001 років після затвердження Міністерством фінансів України.

Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", прийнятий Верховною Радою України 16 липня 1999 року, законодавчо закріпив основні принципи ведення бухгалтерського обліку і загальні вимоги до фінансової звітності.

Управління у сфері аудиторської діяльності здійснюється Аудиторською палатою України відповідно до Закону України "Про аудиторську діяльність" і спрямоване на створення системи незалежного фінансового контролю з метою захисту інтересів власника. У 1998 році Палатою затверджено 32 національні стандарти з аудиту на основі міжнародних стандартів.

Повне та успішне здійснення заходів реформування системи бухгалтерського обліку із застосуванням міжнародних стандартів потребуватиме кількох років. Для цього необхідно розширювати регулювання у полі нормативно-правових актів та привести їх у відповідність з директивами ЄС.

Короткострокові пріоритети (2000 - 2001 роки)

Здійснення заходів щодо подальшого розроблення та впровадження національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку відповідно до міжнародних стандартів бухгалтерського обліку (МСБО).

Подальше співробітництво з міжнародними спеціалізованими організаціями щодо забезпечення дотримання національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку суб'єктами підприємницької діяльності.

Розроблення методичних рекомендацій щодо аудиторських перевірок окремих груп учасників фондового ринку.

Середньострокові (2002 - 2003 роки) та довгострокові (2004 - 2007 роки) пріоритети

Подальше вдосконалення чинного законодавства з урахуванням таких норм ЄС:

Четверта директива Ради від 25 липня 1978 р., прийнята на підставі статті 54 (3) (g) Договору щодо щорічних звітів певних типів компаній;

Восьма директива Ради 84/253/ЄЕС від 10 квітня 1984 р., прийнята на підставі статті 54 (3) (g) Договору щодо затвердження осіб, відповідальних за здійснення встановлених законодавством перевірок бухгалтерських документів;

Реалізація Програми реформування систем бухгалтерського обліку із застосуванням міжнародних стандартів (до кінця 2001 року).

Підготовка та реалізація середньострокових та довгострокових заходів, програм ведення бухгалтерського обліку та аудиту.

6.2. Вільний рух товарів

Поточна ситуація

Регулювання зовнішньої торгівлі товарами здійснюється відповідно до Законів України: "Про зовнішньоекономічну діяльність", "Про Єдиний митний тариф", "Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту", "Про захист національного товаровиробника від субсидованого імпорту", "Про застосування спеціальних заходів щодо імпорту в Україну", "Про систему оподаткування", "Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах", "Про державне регулювання імпорту сільськогосподарської продукції", "Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності".

УПС створює можливість для обох сторін узгодити торговельну та пов'язану з торгівлею політику. Разом з тим поняття "вільний рух товарів" потребує уточнення. Адже навіть за умови існування між державами - партнерами угоди про вільну торгівлю товари, якими вони торгують між собою, не звільняються від обкладення внутрішніми податками, а також від проведення сертифікації та оцінки відповідності.

Таким чином, коротко- та середньостроковими пріоритетами у зазначеному контексті можна вважати забезпечення порівняно вільного руху товарів, і насамперед максимальне спрощення митних процедур з урахуванням досвіду країн ЄС.

При цьому мають враховуватися вимоги статей 18 та 19 УПС.

У проекті нового Митного кодексу України передбачено нові, більш прозорі та демократичні процедури митного контролю.

Державною митною службою впроваджується принцип "зеленого" коридору стосовно добросовісних суб'єктів підприємницької діяльності. Передбачається незастосування деяких заходів нетарифного регулювання до товарів, що надходять на підприємства, які є прибутковими, не мають заборгованості за зовнішньоекономічними операціями та з податків і зборів до бюджетів, не допускають порушень митного і податкового законодавства. Уже затверджено критерії та порядок визначення таких підприємств.

Згідно з Програмою діяльності Кабінету Міністрів України Державний комітет промислової політики України спрямовує свою роботу на підвищення експортного потенціалу промисловості, зменшення обсягу бартерних операцій, залучення іноземних кредитів та інвестицій, створення бар'єрів від недобросовісної конкуренції на вітчизняному ринку шляхом удосконалення тарифного регулювання, впровадження механізму, передбаченого антидемпінговим законодавством.

Статтею 5 Угоди по сільському господарству ГАТТ/СОТ передбачена можливість захисту власного товаровиробника та внутрішнього ринку шляхом застосування кількісних обмежень імпорту, додаткових змішаних імпортних зборів, мінімальних імпортних цін, вибіркового ліцензування тощо. Статтею 6 цієї Угоди передбачена також можливість застосування внутрішньої підтримки сільгоспвиробників за певних умов, які конкретизовані у додатку 2 до Угоди; статтею 8 - можливість експортних субсидій за умови додержання певних вимог Угоди, а стаття 12 передбачає можливість застосування експортних обмежень. Угодою про застосування санітарних та фітосанітарних заходів передбачається прийняття і застосування заходів, необхідних для охорони життя або здоров'я людей, тварин або рослин, до яких, зокрема, належить контроль за проникненням на територію шкідників, захворювань, токсинів тощо. Актами чинного українського законодавства також передбачається застосування захисних механізмів, передбачених ГАТТ/СОТ.

У 1996 році був виданий Указ Президента України N 255 "Про Концепцію трансформації митного тарифу України на 1996 - 2005 роки відповідно до системи ГАТТ/СОТ". Згідно з пунктом 3 Концепції трансформація митного тарифу має здійснюватися за такими принципами:

поступовість зміни чинних ставок ввізного мита;

запобігання імпорту певного товару, що призводить або може призвести до заподіяння серйозної шкоди національному виробництву, у процесі реформування внутрішнього ринку шляхом поступової - від 3 до 10 років (перехідний період) - гармонізації згідно з вимогами ГАТТ/СОТ граничних рівнів ставок ввізного мита;

гарантування на засадах взаємності доступу до внутрішнього ринку України імпортерів - країн - членів СОТ.

При цьому мають встановлюватися ставки ввізного мита на промислові товари, граничний рівень яких не перевищує 30 відсотків, а на сільгосппродукцію - 70 відсотків від їхньої митної вартості, і низькі ставки ввізного мита на сировину, середні - на напівфабрикати та високі ставки на готову продукцію.

Складовою забезпечення вільного руху товарів є проблема усунення технічних бар'єрів у торгівлі, яка має розв'язуватися шляхом гармонізації національних нормативно-правових актів з міжнародними та європейськими. Крім державних стандартів України (ДСТУ) в Україні діє близько 18 тис. міждержавних стандартів, частина яких не гармонізована чи гармонізована з попередніми виданнями міжнародних або європейських стандартів. Це ж стосується і галузевої стандартизації, адже в усіх галузях економіки нині діє близько 40 тис. галузевих стандартів колишнього СРСР. Запровадження багатьох міжнародних та європейських стандартів можливе лише за умови освоєння нових технологій та матеріалів, нового обладнання, навчання кадрів.

Згідно з положеннями статті 56 УПС Кабінет Міністрів України 19 березня 1997 р. прийняв постанову N 244 "Про заходи щодо поетапного впровадження в Україні вимог директив Європейського Союзу, санітарних, екологічних, ветеринарних, фітосанітарних норм та міжнародних і європейських стандартів", яка визначає основні напрями та пріоритети зближення системи національного технічного регулювання через розроблення 25 нормативно-правових актів (змін і доповнень до актів законодавства) та 14 програм впровадження в Україні стандартів для конкурентоспроможної продукції за галузями економіки, гармонізованих з міжнародними та європейськими стандартами.

Укладення угод про взаємне визнання оцінки відповідності між Україною та ЄС, Україною та державами - членами ЄС сприятиме усуненню зайвих перешкод у торгівлі товарами.

Короткострокові (2000 - 2001 роки) та середньострокові (2002 - 2003 роки) пріоритети

Проведення аналізу стану відповідності національного законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності правилам і нормам ЄС та імплементація правил і норм ЄС в законодавство України та національну торговельну практику.

Забезпечення порівняно вільного руху товарів шляхом максимального спрощення митних процедур з урахуванням досвіду країн ЄС та запровадження правил недискримінації згідно з розділом III УПС "Торгівля товарами" і правилами та нормами багатосторонньої торговельної системи ГАТТ/СОТ.

При розробленні нових актів законодавства, що стосуються забезпечення вільного руху товарів, зокрема нової редакції Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність", проект якого вже опрацьовується, слід врахувати такі нормативні акти ЄС:

Правила Ради 92/2913/ЄЕС від 12 жовтня 1992 року щодо введення в дію Митного кодексу Співтовариств, зміненого Додатком I глави XIII щодо Актів приєднання Австрії, Фінляндії, Швеції;

Правила Комісії 93/2454/ЄЕС від 2 липня 1993 року, які встановлюють положення про виконання Правил Ради 92/2913/ЄЕС щодо введення в дію Митного кодексу Співтовариств, зміненого Додатком I глави XIII щодо Актів приєднання Австрії, Фінляндії, Швеції (OJ C 241, 29.8.94);

Правила Комісії 93/3655/ЄЕС від 21 грудня 1993 року, якими внесено зміни до Правил 93/2454/ЄЕС про виконання Правил Ради 92/2913/ЄЕС про введення в дію Митного кодексу Співтовариств;

Правила Комісії 94/0665/ЄЕС від 24 березня 1994 року, якими внесено зміни до Правил Комісії 93/2454/ЄЕС про виконання Митного кодексу Співтовариств стосовно необхідності застосування єдиного адміністративного документа та кодексів;

Правила Ради 94/1500/ЄЕС від 21 червня 1994 року, якими внесено зміни до (додатки 37 та 38) Правил Комісії 93/2454/ЄЕС про виконання Правил Ради 92/2913/ЄЕС про ведення в дію Митного кодексу Співтовариств;

Правила Комісії 94/2193/ЄЕС від 8 вересня 1994 року, якими внесено зміни до Правил 93/2454/ЄЕС про виконання Правил Ради 92/2913/ЄЕС про ведення в дію Митного кодексу Співтовариств;

Перелік виправлень від 19 жовтня 1994 р., якими внесено зміни до Правил 93/2454/ЄЕС про виконання Правил Ради 92/2913/ЄЕС про ведення в дію Митного кодексу Співтовариств;

Правила Ради 94/3254/ЄЕС від 19 грудня 1994 року, якими внесено зміни до Правил 93/2425/ЄЕС про виконання Правил Ради 92/2913/ЄЕС про ведення в дію Митного кодексу Співтовариств;

Правила Ради 83/0918/ЄЕС від 28 березня 1983 року, які встановлюють систему звільнення від сплати мита у Співтовариствах;

Правила Комісії 83/2288/ЄЕС від 29 липня 1983 року, які запроваджують Правила Ради 83/0918/ЄЕС. Зміни і доповнення до Правил внесено Правилами 1798/84 (OJ L 168, 28/6.84), 2340/86 (OJ L 203, 26.7.86), 3692/87 (OJ L 347, 11.12.87) та 213/89 (OJ L 25б, 28.01.89);

Правила Комісії 83/2289/ЄЕС від 29 липня 1983 року, які запроваджують Правила Ради 83/0918/ЄЕС. Зміни і доповнення до Правил внесено Правилами 1746/85 (OJ L 167, 27.06.85), 85/3399 (OJ L 322, 03.12.85) та 735/92 (OJ L 81, 26.03.92) та Додатком 1 до актів про приєднання Іспанії і Португалії (1985) та Швеції, Австрії, Фінляндії (OJ L 1, 1.1.95);

Правила Комісії 83/2290/ЄЕС від 29 липня 1983 року, які запроваджують Правила Ради 83/0918/ЄЕС. Зміни і доповнення до Правил внесено Правилами 745/85 (OJ L 167, 27.06.85), 85/3399 (OJ L 322, 03.12.85), 3893/88 (OJ L 346, 15.12.88), 1843/89 (OJ L 180, 27.06.89) та 734/92 (OJ L 81, 26.03.92) та Додатком 1 до актів про приєднання Іспанії і Португалії (1985) та Швеції, Австрії, Фінляндії (OJ L 1, 01.01.95);

Правила Комісії 88/3915/ЄЕС від 15 грудня 1988 року, які запроваджують Правила Ради 83/0918/ЄЕС;

Правила Ради 94/3295/ЄЕС від 22 грудня 1994 року, які встановлюють заходи щодо заборони на випуск, вільне використання експорту, реекспорту або щодо застосування процедури відносно контрабандних товарів;

Рішення 87/0415/ЄЕС щодо Конвенції про Єдині правила транзиту від 20 травня 1987 року;

Рішення 1/92 Спільного комітету ЄЕС-EFTA щодо транзиту, яке вносить поправку до Додатка I (OJ L 402 від 31.12.92);

Рішення 2/92 Спільного комітету ЄЕС-EFTA щодо транзиту (OJ L 402 від 31 грудня 1992 року);

Рекомендації 1/91 Спільного комітету ЄЕС-EFTA щодо транзиту, які вносять зміни і доповнення до Конвенції (OJ L 25 від 2 лютого 1993 року);

Рішення 1/93 Спільного комітету ЄЕС-EFTA щодо транзиту, які вносять зміни і доповнення до Додатка III (OJ L 12 від 15 січня 1994 р.);

Рішення 2/93 Спільного комітету ЄЕС-EFTA щодо транзиту, які вносять зміни і доповнення до Додатка II (OJ L 12 від 15 січня 1994 року);

Рекомендації 1/93 Спільного комітету ЄЕС-EFTA щодо транзиту, які вносять зміни і доповнення до Конвенції;

Рекомендації 1/94 Спільного комітету ЄЕС-EFTA щодо транзиту, які вносять зміни і доповнення до Конвенції;

Рішення 1/94 Спільного комітету ЄЕС-EFTA щодо транзиту, які вносять зміни і доповнення до Додатка II;

Рішення 2/94 Спільного комітету ЄЕС-EFTA щодо транзиту, які вносять зміни і доповнення до Додатка II;

Рішення 3/94 Спільного комітету ЄЕС-EFTA щодо транзиту, які вносять зміни і доповнення до Додатка II;

Короткий порадник (компендіум) щодо адміністративних вказівок, висновків та тлумачень стосовно транзиту та єдиного адміністративного документа;

Рішення Ради 87/267/ЄЕС від 28 квітня 1987 року щодо застосування Конвенції про спрощення порядку обміну товарами;

Рекомендація 1/93 Спільного комітету ЄЕС-EFTA, яка вносить поправку до Конвенції;

Правила Ради 87/2658/ЄЕС від 23 липня 1987 року щодо тарифу та статистичної номенклатури Співтовариств;

Правила Комісії 94/3115/ЄЕС від 20 грудня 1994 року, які доповнюють Додатки I та II до Правил Ради (ЄЕС) N 2658/87 щодо тарифу та статистичної номенклатури Співтовариств.

Імплементація положень щодо переважного походження в рамках Європейських угод та висновків Засідань Європейської Ради у Копенгагені (червень 1993 року) та Ессені (грудень 1994 р.)

Імплементація положень щодо взаємної адміністративної допомоги в рамках Угод (Європа) та посилення законодавства про охорону інформації з огляду на вдосконалення положень стосовно взаємної допомоги у зв'язку із запропонованою заміною Правил Ради (ЄЕС) N 1468/81.

Набуття членства України в СОТ.

Розроблення та прийняття нормативно-правових актів, передбачених постановою Кабінету Міністрів України від 19 березня 1997 р. N 244 "Про заходи щодо поетапного впровадження в Україні вимог директив Європейського Союзу, санітарних, екологічних, ветеринарних, фітосанітарних норм та міжнародних і європейських стандартів".

Організація навчання фахівців відповідних міністерств, які займатимуться підготовкою нормативно-правових актів у сфері забезпечення вільного руху товарів, за допомогою відповідних інституцій ЄС.

6.2.1. Система ліцензування

Поточна ситуація

З метою спрощення існуючої системи ліцензування в Україні проведено роботу з удосконалення нормативно-правової бази у зазначеній сфері.

Зокрема, у 1998 - 99 роках було видано Укази Президента України:

від 17 листопада 1998 р. N 1257 "Про запровадження ліцензування діяльності господарюючих суб'єктів у сфері природних монополій", яким передбачалося ліцензування таких видів підприємницької діяльності: зберігання природного газу в обсягах, що перевищують рівень, який встановлюється умовами та правилами здійснення підприємницької діяльності зі зберігання природного газу (ліцензійними умовами); постачання природного газу, транспортування нафти та нафтопродуктів магістральними трубопроводами, транспортування природного і нафтового газу трубопроводами тощо;

від 1 лютого 1999 р. N 108 "Про внесення змін і доповнень до Положення про Національну комісію регулювання електроенергетики України";

від 20 травня 1999 р. N 539 "Про запровадження дозвільної системи у сфері підприємницької діяльності", яким було встановлено, що єдиним документом дозвільного характеру, який дає право на зайняття певним видом підприємницької діяльності, що підлягає відповідно до законодавства обмеженню, є ліцензія. Указ вимагав визначення вичерпного переліку документів, необхідних для одержання ліцензій та введення заборони для органів, які видають ліцензії, вимагати інші додаткові документи, дозволи, сертифікати тощо.

Згідно із Законом України "Про електроенергетику", актами Президента України та Кабінету Міністрів України функції ліцензування підприємницької діяльності в енергетичному секторі України здійснює Національна комісія регулювання електроенергетики України. Будь-яка діяльність з виробництва, передачі та постачання електроенергії, а також з транспортування та постачання природного газу не може провадитися без ліцензії. Ліцензування створює можливість регулювати діяльність природних монополістів у цих галузях.

1 червня 2000 року було прийнято Закон України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності". Цим Законом установлено, що ліцензування має запроваджуватися для тих видів господарської діяльності, результати чи об'єкти якої можуть завдати непоправної або відчутної шкоди здоров'ю і майну населення чи навколишньому середовищу, створюють загрозу національній безпеці тощо. Перелік цих видів діяльності має встановлюватися лише Законом України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності".

Короткострокові (2000 - 2001 роки) та середньострокові (2002 - 2003 роки) пріоритети

Спрощення системи ліцензування в Україні згідно з принципом доцільності обмеження видів діяльності.

Довгострокові пріоритети (2004 - 2007 роки)

Подальша робота над удосконаленням законодавства в частині ліцензування у галузях природних монополій з урахуванням вимог нормативно-правових актів ЄС:

Директиви 96/92/ЄС Європейського парламенту та Ради від 16 грудня 1996 р. щодо відкриття внутрішнього ринку електроенергії;

Директиви 98/30/ЄС Європейського парламенту та Ради від 22 червня 1998 р. щодо відкриття внутрішнього ринку природного газу;

Директиви Ради 90/377/ЄЕС від 26 червня 1990 р. щодо прозорості цін на газ та електроенергію;

Директиви Ради 90/547/ЄЕС від 29 жовтня 1990 р. щодо транзиту електроенергії;

Директиви Ради 91/296/ЄЕС від 31 травня 1991 р. щодо транзиту газу.

6.2.2. Ліцензування у галузях природних монополій

Поточна ситуація

Згідно з Концепцією розвитку державної системи ліцензування підприємницької діяльності за її видами, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 23 вересня 1996 р. N 1164, окремим напрямом у системі ліцензування повинно стати створення державних комісій з питань регулювання діяльності суб'єктів природних монополій, до компетенції яких мають перейти функції ліцензування підприємницької діяльності на ринках, які перебувають у стані природної монополії, а також на деяких суміжних ринках. Згідно із Законом України "Про природні монополії", національні комісії регулювання діяльності суб'єктів природних монополій здійснюють ліцензування діяльності суб'єктів природних монополій у таких сферах:

транспортування нафти і нафтопродуктів трубопроводами:

транспортування природного і нафтового газу трубопроводами та його розподіл;

транспортування інших речовин трубопровідним транспортом;

передачі та розподілу електроенергії;

користування об'єктами інфраструктури, що забезпечують рух залізничного транспорту загального користування;

управління повітряним рухом;

зв'язку загального користування;

централізованого водопостачання та водовідведення;

централізованого теплопостачання;

спеціалізованих послуг транспортних терміналів, портів, аеропортів за переліком, який визначається Кабінетом Міністрів України.

Ліцензуванню підлягає також підприємницька діяльність на деяких суміжних ринках.

Нині в Україні діє лише один орган регулювання діяльності суб'єктів природних монополій - Національна комісія регулювання електроенергетики України (НКРЕ), яка виконує функції ліцензування підприємницької діяльності в енергетичному секторі України. Будь-яка діяльність з виробництва, передачі та постачання електроенергії, а також з транспортування та постачання природного газу не може здійснюватися без ліцензії НКРЕ. Ліцензування створює можливість підвищити рівень конкуренції у галузі енергетики, регулювати діяльність природних монополістів з метою підвищення ефективності їх роботи та захисту прав споживачів їх товарів і послуг.

Короткострокові пріоритети (2000 - 2001 роки)

Створення національних комісій регулювання діяльності суб'єктів природних монополій у галузях телекомунікацій та транспорту.

Запровадження ліцензування господарської діяльності із зберігання природного газу і транспортування нафти та нафтопродуктів магістральними трубопроводами.

Продовження роботи над проектом Закону України про національні комісії регулювання діяльності суб'єктів природних монополій у частині вдосконалення системи ліцензування в галузях природних монополій України.

Середньострокові (2002 - 2003 роки) та довгострокові (2004 - 2007 роки) пріоритети

Створення національних комісій та запровадження ліцензування діяльності всіх суб'єктів природних монополій, як це передбачено Законом України "Про природні монополії".

Продовження роботи над удосконаленням законодавства щодо ліцензування у галузях природних монополій з урахуванням вимог нормативно-правових актів ЄС:

Директиви 96/92/ЄС Європейського парламенту та Ради від 16 грудня 1996 року щодо відкриття внутрішнього ринку електроенергії;

Директиви 98/30/ЄС Європейського парламенту та Ради від 22 червня 1998 року щодо відкриття внутрішнього ринку природного газу;

Директиви Ради 90/377/ЄЕС від 26 червня 1990 року щодо прозорості цін на газ та електроенергію;

Директиви Ради 90/547/ЄЕС від 29 жовтня 1990 року щодо транзиту електроенергії;

Директиви Ради 91/296/ЄЕС від 31 травня 1991 року щодо транзиту газу.

6.2.3. Стандартизація, оцінка відповідності та акредитація

Поточна ситуація

Законодавчою базою створення національних систем стандартизації та сертифікації є Декрет Кабінету Міністрів України від 10 травня 1993 р. N 46 "Про стандартизацію і сертифікацію", а також понад 30 законів і законодавчих актів України, якими встановлено вимоги до сертифікації окремих видів продукції.

З 1993 року Україна є повноправним членом міжнародних організацій із стандартизації ISO та IEC*, з 1997 р. - членом-кореспондентом Міжнародної організації законодавчої метрології (OIML) та членом-кореспондентом Європейського комітету із стандартизації (CEN).

Україна у 1996 році приєдналася до Кодексу доброчинної практики щодо підготовки, прийняття та запровадження стандартів у межах Угоди про технічні бар'єри в торгівлі (ТВТ).

Довідково. З 2920 національних стандартів, чинних в Україні на 1 січня 2000 р., близько половини гармонізовані з міжнародними; з 1996 року набрали чинності міжнародні стандарти ISO серії 9000, які охоплюють системи забезпечення якості; з січня 1998 року - стандарти ISO серії 14000, які охоплюють сферу управління навколишнім середовищем; з 1 липня 1998 р. - європейські стандарти EN 45000, які регулюють діяльність у сфері оцінки відповідності.

Нормативні документи державної системи сертифікації продукції (Системи сертифікації УкрСЕПРО) розроблені на основі настанов ISO/IEC, міжнародних та європейських стандартів; імпортним товарам гарантується національний режим.

Україна у 1996 році набула членства в ISONET, за допомогою ЄС (у рамках проекту програми Tacis отримано обладнання для Інформаційного центру ГАТТ/СОТ).

Система стандартизації та сертифікації в Україні не повною мірою відповідає міжнародній і європейській практиці та недостатньо ефективно сприяє захисту прав споживачів, підвищенню конкурентоспроможності продукції і розвитку підприємницької діяльності.

Питання контролю за якістю та безпекою продукції на ринку частково регулюються Законами України "Про захист прав споживачів", "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення", "Про метрологію та метрологічну діяльність" і Декретом Кабінету Міністрів України "Про стандартизацію і сертифікацію".

Тим часом інтеграція України до ЄС вимагає вирішення значних за обсягом завдань щодо подальшої гармонізації у сфері стандартизації та процедур оцінки відповідності. Асоційоване членство в ЄС, зокрема режим вільної торгівлі, вимагає врахування в національному законодавстві України директив ЄС, що встановлюють вимоги до продукції, а також не менше ніж 80 відсотків чинних європейських стандартів.

Основним напрямом реформування національних систем стандартизації, сертифікації, акредитації є їх адаптація і зближення з міжнародною та європейською практикою.

Державний комітет стандартизації, метрології та сертифікації України, починаючи з 1996 року, визначав одним з основних завдань на найближчі роки у сфері стандартизації та суміжних видів діяльності (сертифікації та акредитації) реалізацію зобов'язань України, передбачених статтями 51, 56, 60, 63, 66, 67, 77 Угоди.

Основні напрями та пріоритети у сфері стандартизації уточнені в постанові Кабінету Міністрів України від 19 березня 1997 р. N 244 "Про заходи щодо поетапного впровадження в Україні вимог директив Європейського Союзу, санітарних, екологічних, ветеринарних, фітосанітарних норм та міжнародних і європейських стандартів". Постановою затверджено план заходів, яким передбачено:

розроблення протягом 1997 - 1998 років 25 актів законодавства (змін і доповнень до актів законодавства) з питань безпечності промислової продукції та окремих її видів; якості і безпеки харчових продуктів, у тому числі окремих видів харчових продуктів (молока і молокопродуктів, м'яса і м'ясних виробів, цукру, кондитерських виробів тощо); стандартизації і сертифікації; акредитації та інших;

підготовка 14 програм впровадження в Україні стандартів для конкурентоспроможної продукції, гармонізованих з міжнародними та європейськими стандартами, і організація протягом 1998 - 2000 років роботи з реалізації цих програм. Передбачалося розробити програми для таких галузей економіки та сфер діяльності: агропромисловий комплекс, машинобудування, зв'язок та засоби телекомунікації, транспорт, металургія, легка та переробна промисловість, енергетика, енергозбереження, нафтогазова промисловість, екологія, безпека праці, медична промисловість.

Верховною Радою України прийнято Закони України "Про якість та безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини" і "Про вилучення з обігу, переробку, утилізацію, знищення або подальше використання неякісної та небезпечної продукції".

Розроблено ряд проектів інших Законів України, зокрема, про відповідальність постачальників за виготовлення і реалізацію неякісної і небезпечної продукції, про акредитацію, про молоко і молокопродукти, про безпечність електротехнічних виробів, про рибу, морепродукти та продукцію з них, про безпечність промислової продукції. Деякі з них перебувають на різних стадіях погодження і з огляду на адміністративну реформу і реорганізацію міністерств більшість з них мають бути доопрацьовані та погоджені повторно.

Згідно з Указом Президента України від 22 січня 2000 року N 89 "Про запровадження єдиної державної регуляторної політики у сфері підприємництва" розроблюються проекти законів України про підтвердження оцінки відповідності, про акредитацію органів з оцінки відповідності.

Прийняття Законів України про відповідальність постачальників за виготовлення і реалізацію неякісної і небезпечної продукції, про підтвердження оцінки відповідності має сприяти впровадженню модульного підходу до оцінки відповідності на основі декларації постачальника про відповідність, розвитку добровільної сертифікації продукції та послуг, істотному скороченню Переліку продукції, що підлягає обов'язковій сертифікації, а прийняття Закону України про акредитацію органів з оцінки відповідності - розмежуванню функцій сертифікації та акредитації, створенню Національного органу з акредитації, переходу до добровільності акредитації.

З метою створення сприятливого торговельного режиму для доступу українських товарів на ринок ЄС і рівноправності стосунків у галузі технічного регулювання вживаються заходи щодо укладення двосторонніх угод з державами - торговельними партнерами, в тому числі державами - членами ЄС, про взаємне визнання оцінки відповідності, як це обумовлено статтею 6 Угоди про технічні бар'єри в торгівлі СОТ.

Згідно з положенням статті 6 Угоди про технічні бар'єри в торгівлі та з метою створення сприятливого торговельного режиму для доступу українських товарів на ринок ЄС і рівноправності стосунків у галузі технічного регулювання укладено угоди про співробітництво в галузі стандартизації, метрології та сертифікації з Францією та Грецією. Ведуться переговори щодо можливості укладення угод з Німеччиною, Італією, Австрією.

З огляду на міжнародну та європейську практику передбачені цією Програмою роботи у сфері стандартизації, оцінки відповідності та акредитації має очолити Державний комітет стандартизації, метрології та сертифікації України - національний орган стандартизації разом з Державним комітетом будівництва, архітектури та житлової політики України - органом стандартизації в галузі будівництва та промисловості будівельних матеріалів та Державним комітетом зв'язку та інформатизації України, відповідальним за стандартизацію у сфері зв'язку та співпрацю з ITU та ETSI.

До роботи залучатимуться технічні комітети стандартизації (ТК). На сьогодні створено 132 ТК практично в усіх галузях економіки.

Розшифрування абревіатур. ISO - Міжнародна організація із стандартизації; IEC - Міжнародна електротехнічна комісія; ITU - Міжнародний союз телекомунікацій; ETSI - Європейський інститут стандартів у сфері телекомунікацій; CEN - Європейський комітет із стандартизації; CENELEC - Європейський комітет із стандартизації у галузі електротехніки; EA - Європейська асоціація із акредитації; IAF - Міжнародний форум з акредитації.

Короткострокові пріоритети (2000 - 2001 роки)

Забезпечення прийняття Законів України про стандартизацію, про підтвердження оцінки відповідності, про акредитацію органів з оцінки відповідності, про державну санітарно-гігієнічну експертизу, про відповідальність постачальників за виготовлення і реалізацію неякісної і небезпечної продукції.

Взаємна акредитація випробувальних лабораторій у рамках реалізації укладених угод, вступ України до Європейської асоціації з акредитації (ЕА) та до Міжнародного форуму з акредитації (IAF), членами якого є ЄС та провідні європейські країни.

Започаткування консультацій і переговорів щодо можливості підписання Протоколу угоди стосовно європейської системи оцінки відповідності між Україною та ЄС.

Здійснення перекладу та науково-технічного редагування директив, постанов, рішень Ради ЄС у сфері стандартизації, сертифікації та акредитації:

92/59 ЄЕС "Про загальну безпеку продукції";

67/548 ЄЕС "Про класифікацію, пакування та етикетування небезпечних речовин" (з усіма змінами і доповненнями);

79/112 ЄЕС "Про етикетування, презентацію та рекламу харчових продуктів для продажу кінцевому споживачу" (з усіма змінами і доповненнями);

80/590 ЄЕС "Про визначення символу на матеріалах і виробах, що контактують з харчовими продуктами";

87/354 ЄЕС "Про скорочені позначення назв країн на промислових виробах";

87/357 ЄЕС "Про вироби, які через свій оманливий вигляд загрожують здоров'ю та безпеці споживача";

91/155 ЄЕС "Про визначення та порядок створення системи спеціального інформування щодо небезпечних речовин на виконання пункту 10 директиви 88/379 ЄЕС" (з усіма змінами і доповненнями);

93/67 ЄЕС "Про принципи оцінювання небезпеки для людей та навколишнього середовища, яку становлять речовини, зазначені в директиві 67/548 ЄЕС".

Впровадження директив Нового підходу ЄС, які встановлюють вимоги для конкретних видів продукції шляхом прийняття відповідних національних нормативно-правових актів та технічних регламентів.

Підготовка відповідних українських органів із сертифікації та випробувальних лабораторій до акредитації за видами продукції, яка підпадає під дію директив Нового підходу ЄС (загалом 22 директиви).

Проведення експертизи проектів національних стандартів і запровадження міжнародних та європейських стандартів, розроблених згідно з програмами запровадження стандартів у промисловості, сільському господарстві, енергетиці, на транспорті, у сферах зв'язку та телекомунікацій, захисту природного довкілля, безпеки праці тощо.

Завершення перегляду та затвердження основоположних стандартів національної системи стандартизації з урахуванням нових директив, настанов та регламентів ISO, IEC, CEN, CENELEC.

Організація інформаційного забезпечення в рамках роботи Інформаційного центру ISONET.

Розроблення та ведення бібліографічного банку даних міждержавних стандартів.

Розроблення англомовної версії каталогу нормативних документів України.

Розроблення україномовної версії каталогів міжнародних та європейських стандартів.

Середньострокові пріоритети (2002 - 2003 роки)

Вступ України до CENELEC, EA, IAF.

Переклад та науково-технічне редагування директив, постанов, рішень Ради ЄС та Європейської комісії, зазначених у розділах 1.1, 1.2, 1.4 Програми інтеграції України до ЄС у галузі стандартизації, сертифікації, акредитації та метрології (крім директив, зазначених у заходах короткострокового пріоритету).

Аналіз національних (ДСТУ) та міждержавних (ГОСТ) загальнотехнічних стандартів і запровадження міжнародних стандартів (уніфікація термінів, понять, умовних позначень та символів, правил виконання креслень тощо).

Продовження робіт щодо експертизи проектів національних стандартів і запровадження міжнародних чи європейських стандартів і, насамперед, стандартів, передбачених директивами Нового підходу. (Роботи згідно з галузевими програмами, розробленими відповідно до завдань постанови Кабінету Міністрів України від 19 березня 1997 року N 244).

Перегляд правил сертифікації продукції, яка підлягає обов'язковій сертифікації з урахуванням директиви 93/68 ЄС (із зміною до директив 87/404; 88/378; 89/106; 89/336; 89/392; 83/686; 90/384; 90/385; 90/396; 91/263; 92/42; 73/23) в частині уточнення процедури підтвердження відповідності та правил маркування знаком "СЕ".

Довгострокові пріоритети (2004 - 2007 роки)

Завершення робіт щодо експертизи проектів національних стандартів і запровадження міжнародних чи європейських стандартів згідно з галузевими програмами.

Перегляд та внесення змін до національних стандартів у зв'язку із змінами в міжнародній і європейській системах стандартизації, сертифікації та акредитації.

Створення нових технічних комітетів стандартизації та залучення їх до роботи у відповідних технічних комітетах та органах ISO, IEC, CEN, CENELEC, інших міжнародних та європейських організаціях із стандартизації.

Оцінка необхідних обсягів фінансування

Загальні витрати на реалізацію завдань цього підрозділу складаються з витрат на:

переклад та науково-технічне редагування директив ЄС;

розроблення законів, технічних регламентів та організаційно-методичних стандартів національних систем стандартизації та процедури підтвердження відповідності;

впровадження європейських стандартів;

інформаційне забезпечення.

Розрахунок обсягів фінансування наведено в таблиці 6.1.

Довідково. Вихідні дані для розрахунків.

1. Загальна кількість директив, які стосуються стандартизації, підтвердження відповідності та акредитації (розділи 1.1, 1.2, 1.4 Програми інтеграції України до ЄС в галузі стандартизації, сертифікації, акредитації та метрології), - 76.

2. Загальна кількість сторінок А4 - 1220.

3. Вартість перекладу однієї сторінки формату А4 - 23,4 гривні (з ПДВ).

4. Кількість чинних стандартів EN (CEN, CENELEC) - 7948.

5. Кількість розроблюваних стандартів EN - 5474.

6. Кількість стандартів ETSI - 1500.

7. Загальна кількість стандартів, які мають бути запроваджені протягом 2000 - 2007 років - 80 відсотків чинних стандартів, у тому числі по пріоритетах:

короткострокові усього - 12, в тому числі 2000 р. 

- 4 

2001 р. 

- 8 

середньострокові усього - 20, в тому числі 2002 р. 

- 8 

2003 р. 

- 12 

довгострокові усього - 48, в тому числі 2004 р. 

- 12 

2005 р. 

- 12 

2006 р. 

- 12 

2007 р. 

- 12 


8. Перелік основних робіт при запровадженні міжнародних чи європейських стандартів та частка затрат (у відсотках):

- переклад та науково-технічне редагування - 60;

- висновок виробника, користувача, органів нагляду щодо можливості застосування - 20;

- підготовка до затвердження, затвердження та видання - 20.

9. Орієнтовна вартість запровадження одного стандарту - 12,5 тис. гривень.

10. Орієнтовна вартість розроблення проекту закону, технічного регламенту - 40 тис. гривень.

11. Орієнтовна вартість розроблення проекту організаційно-методичного стандарту - 30 тис. гривень.

Таблиця 6.1

Обсяги фінансування для реалізації заходів щодо інтеграції України до ЄС у сфері стандартизації, оцінки відповідності та акредитації

Перелік основних заходів 

Обсяг робіт 

Обсяг фінансування (тис. гривень) 

усього 

у тому числі 

усього 

у тому числі 

2000 - 2001 

2002 - 2003 

2004 - 2007 

2000 - 2001 

2002 - 2003 

2004 - 2007 

1. Переклад та науково-технічне редагування директив 

76 

10 

66 

  

30 

25 

2. Розроблення проектів законів 

10 

400 

120 

120 

160 

3. Розроблення організаційно-методичних стандартів  

34 

16 

10 

1020 

480 

240 

300 

4. Запровадження європейських стандартів - всього 

7560 

1130 

1890 

4540 

94500 

14125 

23625 

56750 

4.1 Промисловість 

3800 

575 

950 

2275 

47500 

7190 

11875 

28435 

4.2 Сільське господарство та харчова промисловість (класи 65, 67) 

195 

30 

50 

115 

2440 

380 

625 

1435 

4.3 Енергетика (класи 27 + 20 відсотків стандартів класу 29) 

240 

35 

60 

145 

3000 

440 

750 

1810 

4.4 Транспорт (10 відсотків стандартів класів 43, 45, 47, 49; 50 відсотків стандартів класу 03) 

60 

10 

15 

35 

750 

125 

190 

435 

4.5 Безпека праці (50 відсотків стандартів класу 13) 

240 

35 

60 

145 

3000 

440 

750 

1810 

4.6 Захист природного довкілля (50 відсотків стандартів класу 13) 

240 

35 

60 

145 

3000 

440 

750 

1810 

4.7 Охорона здоров'я (клас 11) 

350 

50 

90 

210 

4375 

625 

1125 

2625 

4.8 Інформаційні технології, телекомунікації, зв'язок (класи 33, 35 та стандарти ETSI) 

1970 

295 

490 

1185 

24625 

3690 

6125 

14810 

4.9 Загальнотехнічні стандарти (класи 01,07, 19, 37; 50 відсотків стандартів класів 03, 55) 

410 

60 

100 

250 

5125 

750 

1250 

3125 

РАЗОМ 

  

  

  

  

95950 

14730 

24010 

57210 


Вартість робіт зазначена в цінах станом на січень 2000 року.

З таблиці видно, що загальний обсяг фінансування орієнтовно становить майже 96 млн. гривень. З цієї суми 80 відсотків має бути виділено на фінансування технічних комітетів стандартизації, науково-дослідних інститутів - головних та базових організацій із стандартизації - на запровадження європейських стандартів у різних галузях економіки.

Орієнтовні обсяги фінансування організації роботи Інформаційного центру ГАТТ/СОТ - 220 тис. гривень.

Для реалізації Програми необхідно підготувати фахівців у галузі стандартизації, оцінки відповідності, акредитації, метрології, всього 25 чоловік. Орієнтовні обсяги фінансування - 150 тис. гривень.

Запровадження директив та європейських стандартів вимагатиме переоснащення окремих галузей, застосування нових технологій і матеріалів, підготовки персоналу тощо. Ці витрати не враховувалися.

6.2.4. Реєстрація

Поточна ситуація

Для забезпечення єдиних принципів ідентифікації нормативних документів, усунення їх дублювання, ведення державного обліку оригінальних авторських текстів та документів щодо їх розроблення стандарти, настанови, регламенти та інші нормативні документи підлягають реєстрації. Реєстри стандартизації ведуться технічними комітетами, каталоги чинних стандартів тощо - з постійною їх актуалізацією. Каталоги національних стандартів укладені згідно з Міжнародною класифікацією стандартів (ICS).

Система оцінки відповідності передбачає ведення реєстрів як органів сертифікації, випробувальних лабораторій (центрів) та атестованих аудиторів, так і сертифікованої продукції та систем якості.

Для захисту виробників та споживачів від наслідків недостовірних вимірювань ведеться Державний реєстр засобів вимірювальної техніки, які пройшли випробування в акредитованих лабораторіях і забезпечують належну точність вимірювання.

Державний комітет стандартизації, метрології та сертифікації України укладає та веде реєстри згідно з міжнародною практикою.

Короткострокові пріоритети (2000 - 2001 роки)

Закінчення робіт з перекодування міждержавних стандартів (ГОСТ) і видання каталогу ГОСТ, укладеного згідно з ICS. Укладати реєстри згідно з ICS мають і органи виконавчої влади, які розробляють нормативні документи у сферах, що належать до їхньої компетенції (Державний комітет будівництва, архітектури та житлової політики України, Міністерство праці та соціальної політики України, Міністерство охорони здоров'я України).

Надання інформації про проекти національних стандартів та процедури підтвердження відповідності згідно з вимогами Угоди про технічні бар'єри в торгівлі.

Створення серверу в мережі Internet "Інформаційні ресурси в галузі стандартизації, сертифікації, акредитації та метрології" з окремим розділом стосовно інформації про чинні реєстри, каталоги тощо.

Середньострокові пріоритети (2002 - 2003 роки)

Укладення єдиного каталогу нормативних документів (з переліком нормативних документів Міністерства екології та природних ресурсів України, Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства праці та соціальної політики України тощо).

Розвиток системи "Інформаційні ресурси в галузі стандартизації, сертифікації, акредитації та метрології" в мережі Internet.

Фінансові потреби

Орієнтовні обсяги фінансування підготовки і видання каталогів - 100 тис. гривень.

6.2.5. Метрологія

Поточна ситуація

Законодавчою основою національної метрологічної системи є Закон України "Про метрологію та метрологічну діяльність", який охоплює всі основні аспекти організації та провадження метрологічної діяльності в Україні. Закон гармонізований з положеннями документів Міжнародної організації законодавчої метрології (OIML), членом-кореспондентом якої Україна є з 1997 року.

З 1992 року Україна є членом регіональної Організації державних метрологічних установ країн Центральної і Східної Європи (СООМЕТ), з 1998 року - членом-кореспондентом Організації національних метрологічних установ держав Європи - EUROMET. У рамках членства в цих організаціях Державний комітет стандартизації, метрології та сертифікації України отримує всі документи цих організацій і використовує їх для гармонізації норм національного законодавства з міжнародними нормами, проводить звірення державних еталонів з національними еталонами інших країн, що необхідно для визнання результатів вимірювань і випробувань, які проводяться в Україні.

Нормативна база національної метрологічної системи складається із 132 національних нормативних документів (ДСТУ) і 630 міждержавних стандартів (ГОСТ) (додаток 1). Національна еталонна база України включає 35 національних і 56 вихідних еталонів. Науковими метрологічними центрами України проведено звірення еталонів національними еталонами Німеччини, США, Російської Федерації, Болгарії та інших держав.

Двосторонні угоди про співробітництво укладено з національними метрологічними службами Великобританії, Нідерландів, Німеччини, Франції, Литви, Болгарії.

Короткострокові пріоритети (2000 - 2001 роки)

Проведення аналізу вимог директив 90/384/ЄЕС "Про неавтоматичні вагові прилади" (із зміною, внесеною директивою 93/68/ЄЕС), 76/211/ЄЕС "Про фасування продукції з дозуванням її за вагою чи об'ємом" (із зміною, внесеною директивою 93/68/ЄЕС), 80/181/ЄЕС "Про одиниці вимірювань" (із зміною, внесеною директивами 85/1, 89/617) та внесення (у разі необхідності) змін до закону або рішень Уряду України.

Проведення звірення трьох національних еталонів України з національними еталонами Німеччини (РТВ) та Франції (BNM).

Середньострокові пріоритети (2002 - 2003 роки)

Здійснення перекладу інших директив, зазначених у пункті 1.3 Програми інтеграції України до ЄС в галузі стандартизації, сертифікації, акредитації та метрології, проведення аналізу вимог та внесення (у разі необхідності) змін чи розроблення відповідних документів.

Проведення звірення 3 національних еталонів України з національними еталонами Великобританії (NPL), Нідерландів (NMI), Польщі.

Розроблення національних еталонів ідентифікаційних карток та звірення їх з первинними та вторинними еталонами, затвердженими Phisikalisch-Technische Bundesanstalt (Lab.14 - Bundesalle 100, D-3816 Braunchweig, Germany).

Запровадження європейських стандартів з метрології та вимірювання.

Фінансові потреби

Загальні витрати на реалізацію завдань цього підрозділу складаються з витрат на:

переклад та науково-технічне редагування директив;

запровадження європейських стандартів;

внесення змін та доповнень до чинних законів і розроблення нових проектів законів.

Вихідні дані для розрахунків:

1. Загальна кількість директив (розділ 1.3 Програми інтеграції України до ЄС в галузі стандартизації, сертифікації, акредитації та метрології) - 38.

2. Кількість чинних європейських стандартів (клас 17 - додаток 2) - 265.

Орієнтовний обсяг фінансування - 690 тис. гривень, в тому числі:

2000 - 2001 роки - 150 тис. гривень;

2002 - 2003 роки - 300 тис. гривень;

2004 - 2007 роки - 240 тис. гривень.

6.3. Вільний рух капіталу

Поточна ситуація

Режим здійснення валютних операцій на території України, повноваження державних органів, функції банків та інших фінансово-кредитних установ, валютний контроль та відповідальність за порушення валютного законодавства визначаються в Декреті Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 р. N 15 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю". Валютні операції здійснюються резидентами та нерезидентами - юридичними особами на території України через уповноважені банки та інші фінансово-кредитні установи за умови отримання відповідної ліцензії Національного банку України.

Згідно із статтею 9 цього Декрету валютні цінності та інше майно резидентів, яке перебуває за межами України, підлягає обов'язковому декларуванню у Національному банку України. При цьому банк гарантує таємницю цієї інформації.

Згідно із статтею 13 Декрету Національний банк України є головним органом валютного контролю, що:

здійснює контроль за виконанням правил регулювання валютних операцій на території України з усіх питань, не віднесених цим Декретом до компетенції інших державних органів;

забезпечує виконання уповноваженими банками функцій щодо здійснення валютного контролю згідно з цим Декретом та іншими актами валютного законодавства України.

Національним банком України встановлено обмеження щодо:

можливості укладання строкових угод на здійснення операцій з іноземною валютою I групи Класифікатора та з купівлі-продажу безготівкових іноземних валют за гривні;

здійснення операцій через кореспондентські рахунки банків-нерезидентів, відкритих в уповноважених банках України, у гривнях;

здійснення обов'язкового продажу надходжень в іноземній валюті I групи Класифікатора на користь юридичних осіб - резидентів в обсязі 50 відсотків;

переказу фізичними особами - резидентами та нерезидентами іноземної валюти за межі України.

Уповноважені банки здійснюють контроль за валютними операціями, що провадяться резидентами і нерезидентами через ці банки.

Державна податкова адміністрація України здійснює фінансовий контроль за валютними операціями, які провадяться резидентами і нерезидентами на території України.

Державний комітет зв'язку та інформатизації України здійснює контроль за додержанням правил поштових переказів та пересилання валютних цінностей через митний кордон України.

Державна митна служба України здійснює контроль за додержанням правил переміщення валютних цінностей через митний кордон України.

Інвестиції резидентів (у тому числі банків) за межі України (у тому числі придбання в Україні та за її межами цінних паперів) дозволяється здійснювати на підставі індивідуальної ліцензії Національного банку України на здійснення разової валютної операції згідно з пунктом 4 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 р. N 15 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" з метою здійснення контролю за рухом капіталу та за доходами резидентів, одержаними від інвестиційної діяльності за кордоном. Порядок видачі згаданих ліцензій визначений Інструкцією про порядок видачі індивідуальних ліцензій на здійснення інвестицій за кордон, яка затверджена постановою Правління Національного банку України від 16 березня 1999 р. N 122 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26 квітня 1999 р. за N 259/3552). Резиденти можуть інвестувати також майнові цінності за межами України з метою внесення їх до статутних фондів підприємств, створених за кордоном, закріплення за філіями, представництвами та іншими відокремленими підрозділами для виконання покладених на них завдань відповідно до Указу Президента України від 13 вересня 1995 р. N 839 "Про інвестування майнових цінностей резидентами за межами України". Інвестування майнових цінностей за межами України підлягає ліцензуванню. Видачу індивідуальних ліцензій на проведення такого інвестування здійснює Міністерство економіки України.

Дозволяється здійснення іноземних інвестицій в Україну. З метою запобігання припливу в Україну нестабільної іноземної валюти постановою Правління Національного банку України від 20 липня 1999 р. N 356 передбачено, що інвестиції здійснюються у вільно конвертованій валюті).

З метою захисту банківської системи України від неконтрольованого припливу іноземного капіталу та забезпечення надійності комерційних банків та відповідно до Закону України від 20 березня 1991 р. "Про банки та банківську діяльність" (із змінами і доповненнями) іноземні інвестиції в банківську систему України потребують дозволу Національного банку України. Крім того, встановлено більш жорсткі вимоги до мінімального розміру статутного капіталу банку за участю нерезидентів (порівняно з резидентами), що має на меті запобігання штучному збільшенню статутного капіталу банків. Забороняються зустрічні інвестиції до статутних капіталів між українськими банками. Внески нерезидентів до статутних фондів банків здійснюються виключно у вільно конвертованій валюті (постанова Правління Національного банку України від 21 липня 1998 р. N 281).

Вивезення валютних цінностей (за деякими виключеннями) дозволяється на підставі ліцензії Національного банку України (Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 р. N 15 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю").

З метою підвищення надійності повернення кредитів, підтримки ліквідності банківської системи кредити в іноземній валюті не надаються:

фізичним особам-резидентам, крім тих, які займаються підприємницькою діяльністю (постанови Правління Національного банку України від 28 вересня 1995 р. N 246 та від 22 грудня 1999 р. N 601), оскільки єдиним законним засобом платежу на території України є гривня, а отже, реально погашати кредит фізична особа-резидент може лише гривнею, крім кредитів за операціями з використанням платіжних карток міжнародних платіжних систем;

юридичним та фізичним особам - нерезидентам, крім нерезидентів - банківських установ (постанова Правління НБУ від 22 грудня 1999 р. N 601).

У питанні регулювання капітальних операцій уже немає принципових розбіжностей між УПС та чинним законодавством України.

Законодавство України у сфері регулювання інвестиційної діяльності складається з:

Закону України "Про інвестиційну діяльність",

Закону України "Про режим іноземного інвестування",

Указу Президента України від 13 вересня 1995 р. N 839 "Про інвестування майнових цінностей резидентами за межами України".

Згідно із Законом України "Про режим іноземного інвестування" для іноземних інвесторів на території України встановлюється національний режим інвестиційної та іншої господарської діяльності, за винятками, передбаченими законодавством України та міжнародними договорами України. Для окремих суб'єктів підприємницької діяльності, які здійснюють інвестиційні проекти із залученням іноземних інвестицій, що реалізуються відповідно до державних програм розвитку пріоритетних галузей економіки, соціальної сфери і територій, може встановлюватися пільговий режим інвестиційної та іншої господарської діяльності. Передбачено також, що законами України можуть визначатися території, на яких діяльність іноземних інвесторів та підприємств з іноземними інвестиціями обмежується або забороняється, виходячи з вимог забезпечення національної безпеки.

Випуск в Україні цінних паперів, а також обіг цінних паперів резидентів та нерезидентів регулюється Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку. Відповідно до нормативних документів Комісії функціонує дозвільна система для обігу іноземних цінних паперів, а також для обігу українських цінних паперів за межами України. Комісією встановлено вимоги до випуску цінних паперів у документарній та бездокументарній формі.

В Україні діють дві торговельно-інформаційні системи, які мають дозвіл Комісії на провадження професійної діяльності з організації торгівлі на ринку цінних паперів. Ці інституції забезпечують обіг цінних паперів на їх організаційно оформленому ринку.

Організації торгівлі є саморегулюючими організаціями. В Україні діють й інші саморегулюючі організації, які об'єднують професійних учасників ринку цінних паперів за видами діяльності, що здійснюється, зокрема, торговцями цінними паперами, яких в Україні налічується близько 800.

Запроваджено систему обліку прав власності на цінні папери. В Україні функціонує близько 370 незалежних реєстраторів, 75 зберігачів цінних паперів. Створено дві депозитарні установи для корпоративних цінних паперів - Національний депозитарій України та кліринговий депозитарій.

Усі види професійної діяльності на ринку цінних паперів здійснюються на підставі спеціального дозволу (ліцензії), що видається Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку. Комісією також встановлюються технічні, фінансові вимоги щодо провадження такої діяльності.

1999 рік став для фондового ринку України роком виходу з кризи, що була спричинена світовою фінансовою кризою. Спостерігається значне зростання обсягів торгівлі та кількості угод з цінних паперів. У 1999 році спостерігалося також значне збільшення обсягів торгівлі на організаційно оформленому ринку цінних паперів, які склали близько 12 млрд. гривень, що втричі перевищує рівень 1998 року.

Короткострокові пріоритети (2000 - 2001 роки)

Розроблення програми створення Національної системи організованої торгівлі (НСОТ), яка б передбачала:

визначення організатора торгівлі, на базі електронної торговельно-інформаційної мережі (ЕТІМ) якого буде об'єднано фондові біржі, що не мають власної ЕТІМ, та підрозділи термінових контрактів товарних бірж, або визначення заходів, згідно з якими всі організатори торгівлі та підрозділи термінових контрактів товарних бірж обладнуються ЕТІМ;

визначення організаційно-правової форми НСОТ;

запровадження єдиних правил кодифікації цінних паперів відповідно до міжнародних стандартів;

запровадження кодування класифікації товарів, що виставляються на торги;

уніфікація правил торгівлі товаром, цінними паперами та їх похідними в рамках НСОТ згідно з вимогами, що їх встановлено для аналогічних систем у державах - членах ЄС;

визначення першочергових дій державних установ на підготовчому та наступних етапах створення НСОТ;

визначення термінів реалізації Програми створення НСОТ на фондовому ринку України;

вирішення питання фінансового та матеріально-технічного забезпечення НСОТ.

Розроблення Програми приєднання України до Європейської асоціації центральних депозитаріїв (ECSDA), яка б визначала фундаментальні засади з питань:

створення в Україні розрахунково-клірингової системи за угодами щодо цінних паперів, яка б за своїми організаційно-технічними можливостями була здатна інтегруватися до аналогічних систем у ЄС;

створення Національних стандартів для розрахункових систем, які б узгоджувалися із стандартами для розрахункових систем ЄС (SSS);

встановлення кореспондентських відносин між депозитаріями, що функціонують в Україні, і депозитарними установами ЄС;

реалізація заходів щодо інтеграції розрахунково-клірингових систем за угодами щодо цінних паперів з відповідними системами ЄС;

введення в дію Національних стандартів обліку права власності на цінні папери, які узгоджуються з відповідними нормами, що діють у ЄС.

Опанування українськими фахівцями навчальних програм з питань:

організації та функціонування організованих ринків у країнах - членах ЄС;

організації та функціонування розрахунково-клірингової системи за угодами щодо цінних паперів, навчальних програм у депозитарних установах держав - членів ЄС, а також з питань переходу прав на цінні папери.

Середньострокові пріоритети (2002 - 2003 роки)

Удосконалення чинного законодавства України з питань іноземного інвестування з урахуванням.

Впровадження заходів, передбачених Програмами створення Національної системи організованої торгівлі (НСОТ) та приєднання України до Європейської асоціації центральних депозитаріїв (ECSDA).

Розробити нові та вдосконалювати розроблені заходи (системи заходів), що забезпечуватимуть безперешкодний та контрольований рух капіталу між Україною та ЄС, зокрема зняти обмеження щодо розміщення українськими емітентами цінних паперів за межами України.

Розширювати регулювання у полі нормативно-правових актів щодо руху капіталу та привести їх у відповідність до директив ЄС.

6.4. Вільний рух послуг

6.4.1. Банківська справа

Поточна ситуація

Однією з ключових передумов реформування української економіки, забезпечення її сталого зростання є створення сильної банківської системи. Процес трансформації банківської системи в Україні, що розпочався після здобуття незалежності, привів до перетворення державних банків у комерційні фінансові установи та створення великої кількості нових банків (за період 1992 - 1998 років в Україні створено близько 230 банків). Нині комерційні банки відіграють вирішальну роль у нагромадженні заощаджень населення, кредитуванні інвестиційних і споживчих витрат. Ці банки є основними операторами кредитно-фінансового ринку.

Водночас банківський сектор характеризується значною нерозвинутістю, недостатнім обсягом банківського капіталу та незацікавленістю у кредитуванні економіки. Сума балансового прибутку банківського сектору України за січень - серпень 1999 р. становила 1137,3 млн. гривень, або 1,45 відсотка ВВП. Пристосувавшись до високих темпів інфляції, комерційні банки протягом досить тривалого часу спрямовували переважну частину кредитних ресурсів насамперед у ті галузі, які забезпечували швидке повернення та високу прибутковість операцій - у сферу торгівлі, громадського харчування, операцій на валютному ринку та інші.

Крім того, набула поширення практика комерційного (товарного) кредитування між підприємствами, що свідчить про усунення банківського сектору як фінансового посередника від участі у створенні національного продукту та продовження негативної тенденції бартеризації економіки. Незважаючи на сталу тенденцію збільшення загального обсягу залишків вкладів населення в національній та іноземній валюті у комерційних банках, які на кінець вересня 1999 року становили 3900 млн. гривень, тобто збільшилися порівняно з кінцем 1998 року на 26 відсотків, банківський сектор залишається слабким і неспроможним істотно впливати на реальний сектор економіки.

У 1999 році частині комерційних банків не вдалося виконати вимоги Національного банку України щодо статутного капіталу. Тому однією з найгостріших проблем, яка постала перед банківською системою України у 2000 році, є капіталізація комерційних банків.

Відповідно до нормативних актів Національного банку України вимоги щодо мінімального розміру статутного капіталу комерційного банку встановлюються тільки новостворюваним банкам. Ліцензійні вимоги визначаються на підставі загальної суми капіталу.

Сплачений статутний капітал нині діючих комерційних банків у гривневому еквіваленті на кінець вересня 1999 р. становив 2567 млн. гривень. У доларовому еквіваленті сплачений статутний капітал нині діючих комерційних банків становить 574 млн. доларів США, що на 6,6 відсотка менше порівняно з початком 1999 року (614 млн. доларів США).

На кінець вересня 1999 р. сукупні активи Національного банку України становили 36596,6 млн. гривень, що у доларовому еквіваленті дорівнює 8187,7 млн. доларів США.

У Законі України "Про банки і банківську діяльність", який прийнято 20 березня 1991 р., визначено правові основи створення банків, основні принципи їх діяльності. Однак, виходячи з основних Директив ЄС щодо банківської діяльності, окремі положення підлягають удосконаленню.

Національний банк України, отримуючи значну допомогу співтовариства донорів, зробив істотні кроки на шляху реалізації базових інституційних заходів щодо регулювання сучасного ринково орієнтованого банківського сектору для підтримки швидко зростаючого приватного сектору.

Однак тиск на банки, викликаний значно меншим рівнем інфляції, і тиск на підприємства, які є клієнтами банків, спричинений приватизацією та економічним спадом, виявив слабкість великої кількості українських банків і зумовив потенційні системні загрози.

Ситуація у банківській сфері ускладнюється через фінансову та платіжну кризу, некомплексність здійснення ринкових перетворень, гальмування інвестиційних процесів, серйозні недоліки в діяльності комерційних банків у сфері кредитування і розрахунків, порушення багатьма з них економічних нормативів, невпорядкованість законодавства і нестабільність нормативно-правового регулювання.

Вищою стратегічною метою є створення сильної, диференційованої та ефективної банківської системи, яка повинна відповідати таким вимогам:

чітко реалізувати функції нагромадження заощаджень та їх ефективного розподілу;

дисциплінувати діяльність економічних суб'єктів;

ефективно конкурувати із зарубіжними фінансовими установами.

Короткострокові пріоритети (2000 - 2001 роки)

Забезпечення введення в дію нової редакції Закону України "Про банки і банківську діяльність", де буде враховано положення:

Першої Директиви Ради 77/780/ЄЕС від 12 грудня 1977 р. щодо координації законів, правил та адміністративних приписів стосовно заснування та ведення справ кредитних установ;

Директиви Ради 89/299/ЄЕС від 17 квітня 1989 р. щодо власних фондів кредитних установ;

Директиви Ради 89/647/ЄЕС від 18 грудня 1989 р. щодо індексу платоспроможності кредитних установ;

Директиви Ради 94/19/ЄС від 30 травня 1994 р. щодо схем захисту вкладів;

Директиви Ради 91/308/ЄЕС від 10 червня 1991 р. про запобігання використанню фінансових систем з метою "відмивання" коштів;

Другої Директиви Ради 89/646/ЄЕС від 15 грудня 1989 р. щодо координації законів, нормативних та адміністративних актів стосовно відкриття та діяльності кредитних установ.

Забезпечення прийняття Закону України "Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб".

Підвищення якості регулювання та нагляду за комерційними банками, зокрема шляхом підвищення ефективності нагляду Національного банку України за економічними показниками діяльності банків, розв'язання питань надмірної кількості проблемних позик банків, удосконалення системи реєстрації та порядку видачі ліцензій на здійснення банківських операцій.

Підвищення ефективності процесу ліквідації неплатоспроможних банків. Здійснення реорганізації, реструктуризації банків з метою підвищення рівня капіталізації, платоспроможності і їх ліквідності, формування стійкої, надійної банківської системи, захисту інтересів вкладників і кредиторів.

Впровадження другого етапу програми реструктуризації Ощадного банку України.

З метою підвищення довіри населення до банківської системи запровадження стабільної системи страхування депозитів та вкладів до запитання.

Середньострокові (2001 - 2003 роки) та довгострокові (2004 - 2007 роки) пріоритети

Зміцнення незалежної позиції Національного банку України, як емісійного банку держави, а також фінансового агента Уряду.

Активізація ролі банківського сектору в процесі економічного зростання шляхом додаткової капіталізації банків, поліпшення безпеки господарського обороту, проведення відповідної політики розвитку конкуренції на ринку довгострокових кредитів тощо. З цією метою приділятиметься увага:

процесу поглинання більш ефективними банками слабших, які не в змозі діяти самостійно;

додатковій капіталізації банків як шляхом залучення ними додаткового акціонерного капіталу та капіталізації свого прибутку, так і завдяки використанню певної техніки приватизації, рефінансування та інших форм фінансової підтримки.

Проведення Національним банком України ефективної валютної політики, спрямованої на розвиток валютного ринку, з метою зміцнення конкурентного середовища та зменшення витрат на фінансове посередництво, а також забезпечення стабільності валютного курсу та безперебійності міжнародних розрахунків.

Поширення застосування фізичними особами безготівкових форм розрахунків через комерційні банки.

Забезпечення незалежності банків від безпосередніх втручань органів державної влади.

Створення передумов для попередження "рецидиву поганих боргів", а також запровадження моніторингу ситуації в цій сфері.

Розширення участі вітчизняних банків в управлінні державним майном, приватизації державних підприємств, а також їх санації.

Залучення банками іноземних кредитних ресурсів відповідно до інвестиційного попиту на них української економіки.

6.4.2. Ринок цінних паперів

Поточна ситуація

У сучасній фінансово-економічній ситуації неможливо переоцінити роль фондового ринку у реформуванні національної економіки, створенні сприятливого інвестиційного клімату в країні. Як свідчить світова практика, фондовий ринок, як обов'язковий елемент ринкового господарства, є потужним механізмом мобілізації, розподілу та перерозподілу інвестиційних ресурсів, необхідних для динамічного розвитку економіки, сприяє акумулюванню інвестиційних капіталів у виробничу та соціальну сфери.

Правова основа функціонування фондового ринку в Україні визначена Законами України "Про цінні папери і фондову біржу", "Про господарські товариства", "Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні", "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні", Указом Президента України від 19 лютого 1994 року N 55 "Про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії".

Досягненням порівняно нетривалої історії розвитку фондового ринку в Україні стала можливість впровадження вже на початку його формування найсучасніших здобутків у світовій практиці функціонування ринків капіталу. Зокрема формуванню нормативно-правової бази депозитарної, в т. ч. реєстраторської та розрахунково-клірингової діяльності, сприяв досвід, нагромаджений у державах - членах ЄС. Система розкриття інформації емітентами цінних паперів в Україні відповідає МСБО.

Все це створює належні передумови для ефективного розвитку не тільки ринку цінних паперів, а й економіки України в цілому.

Короткострокові (2000 - 2001 роки) та середньострокові (2002 - 2003 роки) пріоритети

Врахування в подальшій роботі над удосконаленням законодавства вимог:

Директиви Ради 89/298/ЄЕС від 17 квітня 1989 р. щодо узгодженості вимог до проектування, перевірки та розповсюдження проектів, що публікуються під час випуску переказних цінних паперів;

Директиви Ради 79/279/ЄЕС від 17 березня 1979 р. щодо узгодженості умов включення цінних паперів до офіційного біржового лістингу;

Директиви Ради 88/627/ЄЕС від 12 грудня 1988 р. щодо інформації, яка публікується, коли контрольний пакет компанії, цінні папери якої внесено до офіційного біржового лістингу, купується або пропонується до продажу;

Директиви Ради 89/592/ЄЕС від 13 листопада 1989 р. стосовно координації вимог щодо відносин усередині компанії, Директиви Ради 85/611/ЄЕС від 20 грудня 1985 року щодо узгодженості законів, правил та адміністративних приписів стосовно зобов'язань з колективного інвестування в цінні папери;

Директиви ЄС від 1 березня 1993 р. N 93/22 "Про інвестиційні послуги".

Розвиток нормативно-правової бази в частині регулювання функціонування ринку похідних цінних паперів, обігу векселів, діяльності інститутів спільного інвестування.

Удосконалення механізмів корпоративного управління в частині створення умов для формування ефективного власника, забезпечення захисту прав акціонерів та вдосконалення механізмів розкриття інформації про діяльність емітентів цінних паперів.

Створення умов для виходу цінних паперів українських емітентів на міжнародні фінансові ринки шляхом комплексного регулювання питань випуску та обігу депозитарних розписок та інших фінансових інструментів.

Подальший розвиток інфраструктури фондового ринку, що має забезпечити ефективне функціонування системи реєстрації прав власності на цінні папери та розрахунково-клірингової системи відповідно до міжнародних вимог.

Запровадження системи моніторингу фондового ринку шляхом створення баз даних про діяльність учасників ринку цінних паперів та системи оприлюднення інформації про їх діяльність.

Удосконалення системи захисту прав інвесторів і, насамперед, забезпечення документарного підтвердження права кожного громадянина України на частку власності, отриману під час приватизації державного майна, згодом сприяння створенню та функціонуванню громадських організацій, метою діяльності яких є надання інформаційно-правової підтримки та забезпечення захисту прав інвесторів.

Фінансові потреби

Для фінансування заходів Комплексної програми розвитку фондового ринку України потрібно близько 10 млн. євро щороку, крім коштів, передбачених у державному бюджеті (технічна допомога донорів, кредитні ресурси Світового банку, зокрема за проектом "Позика на розвиток приватного сектору").

Інституційні потреби

Створення інформаційної мережі для забезпечення передачі інформації між професійними учасниками фондового ринку.

Розширення діяльності центру громадської інформації шляхом створення регіональних відділень.

Підвищення ролі саморегулювальних організацій, зокрема шляхом делегування їм передбачених чинним законодавством повноважень стосовно регулювання діяльності професійних учасників фондового ринку.

6.4.3. Страхування

Поточна ситуація

Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій).

Відносини у сфері страхування регулюються Законом України "Про страхування". Цей Закон спрямований на створення ринку страхових послуг, посилення страхового захисту майнових інтересів підприємств, установ, організацій та громадян.

Короткострокові (2000 - 2001 роки) та середньострокові (2002 - 2003 роки) пріоритети

Удосконалення законодавства щодо страхування з урахуванням вимог:

Першої Директиви Ради 73/239/ЄЕС від 24 липня 1973 р. щодо узгодженості законів, правил та адміністративних приписів стосовно заняття прямою страховою діяльністю, іншою, ніж страхування життя;

Першої Директиви Ради 79/267/ЄЕС від 5 березня 1979 р. щодо узгодженості законів, правил та адміністративних приписів стосовно заняття прямою страховою діяльністю, пов'язаною із страхуванням життя;

Директиви Ради 91/674/ЄЕС від 19 грудня 1991 р. щодо підготовки щорічних та консолідованих звітів про заняття страховою діяльністю;

Третьої Директиви Ради 92/49/ЄЕС від 18 червня 1992 р. щодо узгодженості законів, правил та адміністративних приписів стосовно заняття прямою страховою діяльністю, іншою, ніж страхування життя;

Третьої Директиви Ради 92/96/ЄЕС від 10 листопада 1992 р. щодо узгодженості законів, правил та адміністративних приписів стосовно заняття прямою страховою діяльністю, пов'язаною із страхуванням життя;

статті 67 УПС, відповідно до якої співробітництво, зокрема, спрямовується на полегшення участі України в загальноприйнятих системах взаємних розрахунків.

Створення необхідних умов для заснування страхових компаній Співтовариства згідно з пунктом 1.2 Додатка V до УПС, а також спільних страхових компаній відповідно до пункту 2a статті 30 УПС.

6.4.4. Боротьба з "відмиванням" грошей

Поточна ситуація

З 1998 року для України набрала чинності Європейська конвенція (від 8 листопада 1990 р.) про "відмивання", пошук, арешт та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом.

Однак реалізація положень Конвенції неможлива без прийняття відповідного закону. Уже розроблено проект Закону України "Про запобігання легалізації коштів, здобутих злочинним шляхом". Частково це питання врегульовано в новій редакції статті 62 Закону України "Про Національний банк України", згідно з яким з боку Національного банку посилюється контроль за порушенням банківського законодавства та надається право вживати жорстких заходів.

У разі порушення законів чи інших нормативних актів, що спричинило значну втрату активів або доходів і настання неплатоспроможності банку чи іншої фінансово-кредитної установи, або заподіяло істотну шкоду інтересам їх клієнтів, приховування будь-яких рахунків, інших документів чи активів, Національний банк має право відкликати ліцензію на здійснення усіх банківських операцій та прийняти рішення про реорганізацію або ліквідацію банку, призначити ліквідатора.

На вдосконалення банківського законодавства спрямований проект нової редакції Закону України "Про банки і банківську діяльність", в якому є положення про запобігання легалізації грошей, здобутих злочинним шляхом. У проекті пропонується визначення легалізації грошей, здобутих злочинним шляхом, під яким розуміється внесення до банку грошей чи іншого майна, здобутих з порушенням вимог законодавства, або переказ таких грошей чи майна через банківську систему України з метою приховання джерел походження цих коштів чи створення видимості їх легальності.

У проекті передбачаються вимоги до банків щодо запобігання такій легалізації. Банкам забороняється вступати в договірні стосунки з анонімними чи підставними особами. Банки зобов'язані ідентифікувати усіх осіб, які здійснюють розрахунки за угодами на суми, що в еквіваленті перевищують 50000 євро, або угоди з готівкою на суму, що в еквіваленті перевищує 10000 євро за курсом Національного банку.

Банки зобов'язані ідентифікувати осіб, які здійснюють розрахунки за угодами на суму, нижчу, ніж зазначено вище, якщо угода явно пов'язана з іншою угодою і загальна сума оплати за цими угодами перевищує встановлену межу або у разі виникнення обґрунтованої підозри в тому, що кошти здобуто злочинним шляхом.

Методи та механізми контролю працівниками НБУ за додержанням комерційними банками вищезазначених вимог передбачені в Методичних вказівках з інспектування банків в Україні (розділ "Відмивання грошей та банківське шахрайство").

Короткострокові (2000 - 2001 роки) та середньострокові (2002 - 2003 роки) пріоритети

Прийняття нової редакції Закону України "Про банки і банківську діяльність". Удосконалення законодавства з урахуванням положення Директиви Ради 91/308/ЄЕС від 10 червня 1991 р. про запобігання використанню фінансових систем з метою "відмивання" коштів.

Опрацювання разом з відповідними структурами ЄС можливості здійснення спільних програм у сфері боротьби з "відмиванням" грошей (зокрема створення відповідних підрозділів для здійснення превентивних заходів і контролю за фінансовими операціями банків та інших суб'єктів підприємницької діяльності, рухом грошей тощо), внесення змін до порядку реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності, впровадження дієвого механізму ідентифікації осіб - замовників комерційних структур та перевірки джерел походження коштів, за рахунок яких вони створюються.

Реалізація Програми "Розроблення системи контролю щодо запобігання та протидії "відмиванню" коштів, здобутих незаконним шляхом".

Прийняття Закону України "Про запобігання легалізації коштів, здобутих злочинним шляхом".

З метою попередження можливості створення і діяльності фіктивних фірм, незаконної конвертації грошових коштів з використанням фіктивних документів та переказу їх за межі України необхідно вжити заходів щодо реалізації Віденської конвенції від 19 грудня 1988 р. стосовно торгівлі наркотиками, Європейської конвенції про відмивання, пошук, арешт і конфіскацію доходів, здобутих злочинним шляхом, Директиви ЄС (91-308-ЄЕС) з питань попередження "відмивання" грошей шляхом прийняття нової редакції Закону України "Про банки і банківську діяльність" та "Про внесення змін і доповнень до Кримінального, Кримінально-процесуального кодексів України і Кодексу України про адміністративні правопорушення у зв'язку з встановленням відповідальності за легалізацію ("відмивання") доходів, здобутих незаконним шляхом", а також до Законів України "Про боротьбу з "відмиванням" коштів, здобутих злочинним шляхом"; "Про ідентифікацію осіб під час здійснення фінансових операцій", де передбачити вимогу до банків встановлювати особу клієнта до надання йому фінансових послуг, переліки методів ідентифікації, винятків тощо, Закону України "Про повідомлення стосовно незвичайних фінансових операцій", відповідно до якого кожен працівник банку, що надає фінансові послуги клієнту, зобов'язаний буде повідомити про проведені або очікувані незвичайні фінансові операції, буде визначено правила їх розкриття, процедури внутрішнього контролю та механізм необхідної підготовки персоналу для попередження таких операцій тощо.

Посилення контролю за додержанням вимог чинного законодавства працівниками банків та клієнтами в рамках існуючих систем внутрішнього контролю на рівні комерційних банків (служби безпеки, контрольно-ревізійні управління).

Запровадження в законодавчому порядку адміністративної та кримінальної відповідальності посадових осіб установ банків за невиконання функцій із встановлення (ідентифікації) осіб клієнтів до надання фінансових послуг.

Довгострокові пріоритети (2004 - 2007 роки)

Вивчення та імплементація міжнародних рекомендацій з питань запобігання "відмиванню" грошей, а саме - 40 рекомендацій FATF, відповідних комітетів Ради Європи, Міжнародної конференції ООН з попередження "відмивання" грошей і використання прибутків від злочинної діяльності та боротьби з ними (Італія, червень 1992 р.), зокрема щодо:

оптимізації доступу правоохоронних органів до інформації про діяльність фінансових установ;

Довідково. Проблема полягає в тому, що відкритість інформації про діяльність фінансових установ може негативно вплинути на їх конкурентоспроможність. Враховуючи, що "брудні" гроші найчастіше поширюються тими ж каналами, що і законні, важливо, щоб банки вели облік даних про своїх клієнтів і співпрацювали з правоохоронними органами у випадках, коли виникає підозра про незаконні операції, та необхідно зміцнити механізми контролю над банківськими операціями і навіть забезпечити централізоване збереження інформації такого роду. Правоохоронні органи повинні мати можливість здійснювати систематичний збір та аналіз усієї відповідної інформації з усіх джерел для підготовки і використання оперативних даних.

Методи, які застосовуються для збирання такої інформації, повинні регламентуватися законодавством. Ця проблема може бути розв'язана шляхом створення та зміцнення відділів по боротьбі з "відмиванням" грошей або боротьбі зі злочинністю з використанням банківської системи в ГУДСБЕЗ та ГУБОЗ МВС України, або окремого бюро в системі Національного банку України (так звані FIUs).

визнання "відмивання" злочинних прибутків (як пов'язаних, так і не пов'язаних з наркотиками) кримінальним карним діянням; визнання "відмивання" злочинно здобутих коштів - кошти, цінні папери і корпоративні права та доходи від них, права інтелектуальної власності, вимоги і боргові зобов'язання, отримані внаслідок скоєння злочинів, передбачених статтями Кримінального кодексу України;

застосування для фінансових установ правила "знай свого клієнта";

звуження практики конфіскації активів і можливості застосування таких тимчасових заходів, як заморожування або арешт активів не тільки на прибутки від наркотиків (за умови обов'язкової належної поваги до встановлених національним законом процесуальних гарантій майнових прав), а й в інших випадках, пов'язаних з "відмиванням" грошей.

Приєднання до інших міжнародних документів з питань запобігання відмиванню грошей.

6.5. Вільне пересування осіб

6.5.1. Трудова міграція

Поточна ситуація

За даними державної статистичної звітності, протягом 1999 року за кордоном працювало понад 28,2 тис. громадян України. За цей період дозволи на працевлаштування в Україні одержали понад 3 тис. іноземних громадян.

Проблеми працевлаштування іноземців в Україні регулюються Конституцією України (стаття 26), Законами України "Про зайнятість населення", "Про правовий статус іноземців", "Про біженців", "Про громадянство України", нормативними актами Міністерства праці та соціальної політики України і рядом міжвідомчих документів. Іноземці, які на законних підставах перебувають в Україні, мають ті самі права щодо працевлаштування, що й громадяни України.

Регулювання зайнятості іноземних громадян в Україні здійснюється на основі дозволу на працевлаштування, який видається органами державної служби зайнятості на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 1 листопада 1999 р. N 2028 "Про затвердження Порядку оформлення іноземцям та особам без громадянства дозволу на працевлаштування в Україні".

Проблеми тимчасового працевлаштування громадян України, які виїжджають за кордон, розв'язуються шляхом укладення багатосторонніх та двосторонніх міжурядових угод про працевлаштування та соціальний захист трудящих мігрантів.

Україна є стороною 12 багатосторонніх (у рамках СНД) міждержавних договорів у сфері пенсійного забезпечення; захисту прав інвалідів та учасників Великої Вітчизняної війни, жертв військових конфліктів, сімей військовослужбовців, захисту прав трудящих мігрантів, а також у сфері охорони праці.

Укладено 2 міждержавні угоди про соціальне забезпечення громадян - з Королівством Іспанія та Латвійською Республікою; 17 міжурядових угод про співробітництво в галузі пенсійного забезпечення, про трудову діяльність та соціальний захист громадян, які працюють за межами своїх держав - з Азербайджанською Республікою, Республікою Білорусь, Республікою Вірменія, Соціалістичною Республікою В'єтнам, Республікою Грузія, Естонською Республікою, Латвійською Республікою, Литовською Республікою, Республікою Молдова, Республікою Польща, Російською Федерацією, Словацькою Республікою, Чеською Республікою; 14 міжвідомчих угод у сферах, що належить до компетенції Міністерства праці та соціальної політики України.

Згідно з Законом України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" посередництво у працевлаштуванні громадян на роботу за кордоном здійснюється лише на підставі ліцензії, яка видається органом, визначеним Кабінетом Міністрів України.

Короткострокові пріоритети (2000 - 2001 роки)

Прийняття Державної міграційної програми України на 2000 - 2001 роки.

Довідково. Ця Програма, спрямована на послідовну і комплексну практичну реалізацію завдань державної міграційної політики, сприятиме упорядкуванню роботи як державних, так і недержавних підрозділів, які займаються, зокрема, проблемами трудової міграції.

Проведення порівняльного аналізу чинного законодавства України та законодавства ЄС, зокрема Римського договору (1958), Амстердамського пакту (1999) та ін.

Середньострокові пріоритети (2002 - 2003 роки)

На основі проведеного аналізу європейських стандартів у сфері трудової міграції забезпечити подальший розвиток та вдосконалення нормативно-правової бази у сфері міграції в Україні.

Приєднання до Європейської соціальної хартії в частині, що стосується питань міграції (статті 18 і 19).

Довгострокові пріоритети (2004 - 2007 роки)

Створення правових, економічних і соціальних засад для регулювання міграційних процесів в Україні.

Приведення чинного законодавства України у сфері трудової міграції до вимог ЄС.

6.5.2. Лібералізація візового режиму

Поточна ситуація

Важливим елементом зовнішньополітичної діяльності, складовою забезпечення правового статусу українських громадян за кордоном є міграційно-візова політика. Актуальність цього питання безпосередньо пов'язана з курсом України на європейську інтеграцію.

Протягом останніх років в Україні вироблено власну концепцію візової політики, прийнято відповідні нормативні акти, зокрема Закони України "Про громадянство", "Про біженців", "Про правовий статус іноземців".

Реалізація концепції візової політики передбачає індивідуальний підхід до держав - стратегічних партнерів України, учасників СНД, аплікантів до ЄС, членів ЄС, потенційних постачальників нелегальних мігрантів тощо.

На виконання положень Стратегії інтеграції України до Європейського Союзу, інших документів, що визначають курс зовнішньої політики, вже здійснено цілий ряд кроків, які мають на меті наближення до європейських стандартів в частині відповідальності держави як за в'їзд іноземця, так і за його повернення. Це, зокрема:

запровадження з 1999 року нового порядку оформлення візових документів для в'їзду в Україну, а також нової візової етикетки, що відповідає міжнародним стандартам;

запровадження Україною з 1 грудня 1997 року в односторонньому порядку безвізового режиму поїздок в Україну для власників дипломатичних паспортів - громадян держав-членів ЄС.

Необхідність приведення договірно-правової бази, що регулює питання в'їзду-виїзду, пересування та перебування іноземців в Україні, у відповідність з міжнародними стандартами залишається нагальною потребою.

Подальша реалізація курсу на інтеграцію в Європу потребує внесення певних коректив у проведення візової політики в Україні.

Короткострокові (2000 - 2001 роки) та середньострокові (2001 - 2003 роки) пріоритети

Питання можливих змін у візовій політиці ЄС стосовно "третіх країн", зокрема її лібералізації, на цьому етапі є надзвичайно гострим. Напруженість посилюється зростанням кількості нелегальних мігрантів і здебільшого - з країн Центральної та Східної Європи. Це призводить, з одного боку, до загострення криміногенної обстановки, а з другого - спричиняє додаткове фінансове навантаження на бюджет ЄС.

Водночас (з точки зору подальших тактичних дій) необхідно зосередитися на створенні відповідних внутрішніх та зовнішніх передумов для розв'язання проблеми спрощення візового режиму між Україною та державами-членами ЄС.

Продовжуючи роботу з державами - учасницями СНД з урегулювання режиму взаємних поїздок громадян за документами, дійсними для поїздок за кордон, слід:

вжити заходів для зміцнення східного кордону України (уже готуються до підписання угоди, що регулюватимуть режим взаємних поїздок за закордонними паспортами, з Вірменією, Казахстаном, планується перейти на аналогічний режим поїздок з усіма державами - учасницями СНД; з Грузією таку угоду вже укладено);

продовжити вивчення та узагальнення досвіду запровадження безвізового режиму між окремими державами - кандидатами та державами - членами ЄС (Польща, Угорщина і Чехія із Німеччиною і Австрією тощо), зокрема консульсько-правових, прикордонних та технічних аспектів;

активізувати зусилля, спрямовані на збереження максимально спрощеного режиму поїздок між Україною і державами - кандидатами "першої та другої хвилі" розширення ЄС хоча б до часу їх приєднання до ЄС;

акцентувати увагу керівництва ЄС на запровадженні Україною в односторонньому порядку безвізового режиму поїздок в Україну для власників дипломатичних паспортів - громадян держав - членів ЄС і в подальшому - на здійснення односторонніх кроків щодо лібералізації візового режиму, але з додержанням з боку ЄС принципів взаємності;

організувати моніторинг виконання державами - членами ЄС вимог Шенгенських угод, зокрема стосовно можливого укладення між ЄС чи будь-якою державою - членом ЄС окремої угоди з візових питань з будь-якою "третьою державою", або надання громадянам цієї держави привілеїв щодо безвізового перетинання зовнішніх кордонів ЄС. За результатами моніторингу (насамперед у разі юридичного прецеденту) та оцінки ситуації в ЄС визначитися щодо доцільності висунення адекватної ініціативи з боку України. У разі запровадження цими державами візового режиму в'їзду для громадян України, поряд із зустрічними кроками на основі взаємності, домагатися мінімізації можливих негативних наслідків запровадження такого режиму.

Довгострокові пріоритети (2004 - 2007 роки)

Закінчення перегляду нормативно-правової бази України у сфері візової політики та досягнення необхідного рівня адаптації її до відповідних нормативно-правових документів ЄС.

6.6. Конкуренція

6.6.1. Адаптація законодавства України до конкурентних правил Європейського Союзу

Поточна ситуація

Принципи забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності, недопущення зловживань монопольним становищем на ринку, неправомірного обмеження конкуренції і недобросовісної конкуренції закріплені у статті 42 Конституції України.

Основою нормативно-правової бази у сфері конкурентної політики в Україні є Закони України "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності", "Про захист від недобросовісної конкуренції", "Про Антимонопольний комітет України", "Про природні монополії", Укази Президента України від 26 лютого 1999 року N 219 "Про Основні напрями конкурентної політики на 1999 - 2000 роки та заходи щодо їх реалізації", від 19 серпня 1997 року N 853 "Про заходи щодо реалізації державної політики у сфері природних монополій".

Цими актами законодавства визначаються основні правила конкуренції та обмеження монополізму в Україні і надаються повноваження стосовно здійснення державного контролю за їх додержанням. Державний контроль здійснюється за такими напрямами:

виявлення і припинення зловживань монопольним становищем;

виявлення і припинення антиконкурентних узгоджених дій;

виявлення і припинення дискримінації суб'єктів господарювання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, адміністративно-господарського управління та контролю;

виявлення і припинення недобросовісної конкуренції;

додержання вимог антимонопольного законодавства у процесі перетворення державної власності;

контроль за економічною концентрацією;

додержання антимонопольних вимог у процесі антимонопольного регулювання та прийняття рішень органами державної влади, органами місцевого самоврядування, адміністративно-господарського управління та контролю.

Норми стосовно правил конкуренції містяться також у Законах України "Про підприємництво", "Про підприємства в Україні", "Про банки і банківську діяльність", "Про зовнішньоекономічну діяльність", "Про господарські товариства", "Про цінні папери і фондову біржу", в актах законодавства про приватизацію та ін.

Крім цього, прийнято кілька нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, які регулюють деякі питання реалізації конкурентної політики. Чинне законодавство України з питань конкуренції містить подібні до ключових принципи основних розділів конкурентних правил ЄС. Виняток становлять правила контролю за наданням державної допомоги (проблеми контролю за наданням державної допомоги у цій Програмі виділено в окремий розділ).

Однак правова система України у сфері конкурентної політики досить складна, що викликає необхідність принципового удосконалення з метою забезпечення регулювання у повному обсязі питань обмежувальних угод, зловживання монопольним становищем, контролю за економічною концентрацією та максимального наближення до правил конкуренції ЄС.

Короткострокові пріоритети (2000 - 2001 роки)

Удосконалення положень нормативно-правових актів з питань конкуренції України та досягнення часткового зближення законодавства України з первинним законодавством ЄС у сфері конкурентної політики (статті 85, 86, 90 Договору про ЄС) шляхом прийняття Закону України про захист економічної конкуренції.

Забезпечення контролю за діяльністю державних монополій комерційного характеру та підготовка пропозицій щодо удосконалення чинного законодавства з метою врегулювання питання недопущення дискримінації громадян з боку державних монополій комерційного характеру щодо умов закупівлі і продажу товарів (стаття 49 УПС та стаття 37 Договору про ЄС).

Підготовка пропозицій щодо удосконалення правил контролю за економічною концентрацією та їх зближення з відповідними правилами ЄС (постанова Ради ЄС від 21 грудня 1989 р. N 4064 та постанова ЄК від 21 грудня 1994 р. N 3384).

Залучення технічної допомоги з боку ЄС для забезпечення наближення законодавства та підготовки кадрів.

Середньострокові пріоритети (2002 - 2003 роки)

Підготовка пропозицій щодо вдосконалення чинного законодавства з метою досягнення часткового зближення законодавства України з вторинним законодавством ЄС у сфері конкурентної політики:

загальні процедурні правила: постанова Ради ЄС від 2 лютого 1962 р. N 17/62; постанови ЄК від 3 травня 1962 р. N 27/62, від 25 липня 1963 р. N 99/63/ЄЕС, від 26 листопада 1974 р. N 2988/74;

постанови щодо надання групових пільг ("блоків винятків") для певних секторів або категорій підприємств:

угоди про надання виняткових прав на продаж: постанова Ради ЄС від 2 березня 1965 р. N 19/65/ЄЕС; постанови ЄК від 22 червня 1983 р. N 1983/83 та N 1984/83;

угоди про надання ліцензій на передачу технологій: постанови ЄК від 23 липня 1984 р. N 2349/84, від 30 листопада 1988 р. N 556/89;

угоди про спеціалізації наукових досліджень та розвитку: постанова Ради ЄС від 20 грудня 1971 р. N 2821/71; постанови ЄК від 19 грудня 1984 р. N 417/85 та N 418/85;

франшизні угоди: постанова ЄК від 30 листопада 1988 р. N 4087/88;

страхування: постанова Ради ЄС від 31 травня 1991 р. N 1534/91; постанова ЄК від 21 грудня 1992 р. N 3932/92.

Довгострокові пріоритети (2004 - 2007 роки)

Закінчення перегляду нормативно-правової бази України у сфері конкурентної політики щодо її відповідності законодавству ЄС та досягнення необхідного рівня адаптації законодавства.

6.6.2. Розвиток та удосконалення інституційної бази захисту конкуренції та механізмів проведення конкурентної політики

Поточна ситуація

Державну політику у сфері розвитку конкуренції в Україні проводять: Міністерство економіки України, Антимонопольний комітет України, Фонд державного майна України, Національна комісія регулювання електроенергетики України, інші центральні та місцеві органи виконавчої влади.

Державний захист конкуренції у підприємницькій діяльності забезпечує Антимонопольний комітет України, завданнями якого є здійснення державного контролю за додержанням антимонопольного законодавства, захист законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів шляхом застосування заходів щодо запобігання, виявлення і припинення порушень антимонопольного законодавства в межах своїх повноважень, сприяння розвитку добросовісної конкуренції в усіх сферах економіки.

Короткострокові пріоритети (2000 - 2001 роки)

Підвищення якості роботи та поліпшення взаємодії органів, що належать до інституційної бази захисту конкуренції.

Створення системи органів, що мають здійснювати регулювання діяльності суб'єктів природних монополій, з наданням їм повноважень на видачу ліцензій на відповідні види господарської діяльності.

Підвищення кваліфікації працівників Антимонопольного комітету України та інших органів виконавчої влади, що відповідають за проведення конкурентної політики, шляхом комплексного навчання та стажування за кордоном (50 осіб).

Забезпечення підвищення ефективності функціонування інституційної бази захисту конкуренції шляхом впровадження інформаційної системи органів Антимонопольного комітету України.

Середньострокові пріоритети (2002 - 2003 роки)

Формування нових елементів інституційної бази - недержавних інституцій з питань розвитку конкуренції та захисту від недобросовісної конкуренції.

Розроблення концепції створення спеціалізованого суду з питань конкуренції.

Удосконалення взаємодії механізмів регулювання та розвитку конкуренції у фінансовому секторі економіки та на ринках агропромислового комплексу.

Довгострокові пріоритети (2004 - 2007 роки)

Закінчення формування інституційної бази захисту конкуренції та механізмів проведення конкурентної політики з метою створення дієвої системи конкуренції.

6.6.3. Створення соціально-економічних умов для вільної і справедливої конкуренції на ринку за правилами конкуренції

Поточна ситуація

У результаті вжитих протягом останніх років правових та організаційних заходів в Україні створено умови для практичної реалізації конституційного принципу забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності, запобігання зловживанню монопольним становищем, неправомірному обмеженню конкуренції та недобросовісній конкуренції.

Міністерства, інші центральні органи виконавчої влади разом з Антимонопольним комітетом України провели значну роботу щодо реорганізації заснованих на державній власності суб'єктів господарювання у процесі підготовки їх до приватизації, поділу державних монопольних утворень, ліквідації державних організаційних структур монопольного типу. У результаті цього, а також неструктурної демонополізації на загальнодержавних та регіональних ринках з'явилися десятки тисяч самостійних суб'єктів господарювання, що створило передумови для розвитку конкуренції в Україні.

Водночас на шляху загальнодержавних ринків, а також на окремих регіональних ринках все ще зберігається високий рівень монополізації.

На розвитку економіки позначається недосконалість системи державного регулювання діяльності суб'єктів природних монополій, хоча вже зроблено важливі кроки в напрямі реструктуризації та посилення державного контролю у цій сфері.

Важливу роль в об'єднанні зусиль та координації діяльності органів державної влади, спрямованих на створення ефективної с


Гаряча лінія
Форми подання інформації
Перелік терористів
Перелік ризикованих країн
ДЛЯ ГРОМАДЯН З ПОРУШЕННЯМ СЛУХУ!
ЗМІ про Держфінмоніторинг

22.06.2018
ОФІЦІЙНЕ ІНТЕРНЕТ ПРЕДСТАВНИЦТВО ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ


Про відзначення державними нагородами України

01.03.2018
УКРІНФОРМ


Ігор Черкаський, голова Держслужби фінансового моніторингу: «Фінансова система має відповідати глобальним стандартам, інакше економічне зростання неможливе»

29.08.2017
ОФІЦІЙНЕ ІНТЕРНЕТ ПРЕДСТАВНИЦТВО ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ


Про відзначення державними нагородами України з нагоди Дня незалежності України

29.06.2017
ОФІЦІЙНЕ ІНТЕРНЕТ ПРЕДСТАВНИЦТВО ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ


Про відзначення державними нагородами України з нагоди Дня Конституції України

02.03.2017
НАЦІОНАЛЬНЕ АГЕНСТВО З ПИТАНЬ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ


Переможці на зайняття посад державної служби категорії «А» за 28.02.2017 року

Лист Адміністратору Архів подій RSS